У ЦК України передбачено загальні принципи цивільного законодавства, а саме: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом; свобода договору; свобода підприємництва; судовий захист цивільного права та інтересу у разі його порушення; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3). Наявність законодавчого визначення принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових принципів. Зокрема, досить важливе значення у цивільно-правовому регулюванні мають: юридична рівність учасників цивільних правовідносин перед законом; непорушність права власності та рівність усіх її форм; свобода не лише договору, а й усіх інших можливих угод (правочинів); здійснення цивільних прав за своєю волею і на власний розсуд; застосування цивільно-правової відповідальності за винну та протиправну поведінку (бездіяльність), за винятками, передбаченими законом, без приниження честі, гідності, інших особистих суб'єктивних прав порушника.

Так чи інакше, у кожній правовій, демократичній, соціально орієнтованій державі мають закріплюватися такі юридичні принципи правового регулювання, які повинні відображати та закріплювати соціально-економічні засади в державі і загальнолюдські гуманістичні цінності, які далеко не завжди мають своє безпосереднє формальне закріплення у правових нормах. Для цивільного права характерним також є надання приватним суб'єктам права вступати на власний розсуд у будь-які позитивні відносини, якщо це прямо не заборонено законом.

1.2. Верховенство права в приватному праві

Принцип верховенства права має тривалу історію практичного оформлення

та доктринального оформлення, філософського осмислення і в своєму сучасному розумінні та застосуванні основних його параметрів є одним із найцінніших здобутків людства. Про це наголошується в документах ООН, Ради Європи, ЄС, відображено в доктринах та актах багатьох держав. Досить поширеною є точка зору, що принцип верховенства права є новим явищем для України. Такий погляд є не зовсім точним. Дослідники відмічають,що ідеї панування права природи або логосу над писаним правом держави відомі з античних часів, а ознаки прояву принципу верховенства права явно проглядаються ще в Київській Русі. Навіть участь Радянського Союзу в міжнародних організаціях і конвенціях, базованих на багатьох елементах верховенства права, давало поштовх для роздумів у цьому напрямку. Тому сьогоднібільш слушно говорити про те, що після тривалого примусового панування в нашій країні правового позитивізму у брутальній формі класового права, є значні труднощі в утвердженні верховенства права в різних ділянках суспільно-правового життя, а саме: у судочинстві, у законотворенні, у діяльності виконавчої влади, у доктрині, у системі правової освіти тощо.

Безперечно, обнадійливим є вже те, що сьогодні принцип верховенства

права закріплений у ст. 8 Конституції України [8.с.141 ]. , в законах “Про судоустрій України” [ 9.с.441] , “Про Конституційний суд України” [10.с.133 ]. тощо. Більш того, окремі важливі елементи цього принципу містяться у багатьох сучасних законодавчих актах України. Ми вже маємо низку рішень Конституційного суду України та загальних судів, в яких застосовано верховенство права. Паралельно слід відмітити, що окремі фахівці вважають цей принцип основоположним в діяльності саме Конституційного суду. Що стосується судів загальної юрисдикції, то, на їх думку, вони є “судами норми” (на відміну від “суду права”, яким є Конституційний суд) і основоположним принципом для них має бути принцип законності. На наш погляд, така позиція звужує дію принципу верховенства права і є неприйнятною.

Цей принцип діє щодо всіх суб’єктів суспільних відносин. Сучасна українська філософська та правова думка вже підготувала певний теоретичний ґрунт для розуміння та практичного впровадження принципу верховенства права. На цьому зрізі певні труднощі полягають у тому, що всеохоплюючого визначення поняття верховенства права дати неможливо. Справа в тім, що це не вузька категорія, а мега-принцип, який визначає вимоги до багатьох суспільних інститутів з метою забезпечення природних прав і свобод людини. Втім великого практичного значення набули наступні уявлення українських юристів щодо згаданого принципу.

На думку спеціалістів, принцип верховенства права передусім означає, що

позитивне право, яке створюється людьми, має ґрунтуватися на природному

праві, яке обмежує державну владу, і є своєрідним фільтром позитивного права.

Таким чином, самостійного свого значення він набуває тоді, коли ми розрізняємо закон і право. Важливим висновком є те, що поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може. Фахівцями звертається увага й на окремі аспекти цього принципу. Так верховенство права розглядається як пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав і свобод людини. Саме в культурі природних основних прав і свобод вбачається ледве не весь зміст верховенства права. Принцип верховенства права характеризується як верховенство розуму та пов’язується з такими морально-правовими цінностями як справедливість, свобода, добро, гуманізм. Важливим надбанням є уявлення про те, що цей принцип є універсальним та загальним, хоча історично він розумівся як тільки спосіб обмеження державної влади і створення правової держави. Слушною є думка і про те, що єдиною справжньою силою забезпечення верховенства права може виступати тільки громадянське суспільство. [ 11.с.83-89 ]

Після вищенаведених загальних зауважень перейдемо до приватноправової

сфери, в якій діє основний акт її регламентації — ЦК України. Варто спеціально наголосити на тому, що концептуально ЦК розроблявся на основі

природно-правових теорій, згідно з якими закони держави не регулюють

відносини, а лише здебільшого прагнуть наблизитися (збігтися) до конфігурації

правовідношення, що походить безпосередньо від “Космосу”, “Бога”, “Розуму”

чи “Логосу”.

Саме тому в ЦК України найповніше втілилися ідеї