верховенства права. В цьому відношенні серед багатьох відповідних його положень найціннішою є ст. 3 ЦК України , в якій записано, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свободапідприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист
цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. [ 12.с.4 ]
Таким чином в ст. 3 ЦК України уперше в історії національної кодифікації закріплено важливі складові принципу верховенства права у приватноправовій
сфері та принципи побудови і дії позитивного приватного права. Перелічені принципи (загальні засади) не складають вичерпного їх переліку та покривають
різні за обсягом масиви приватних відносин. Попри це дана стаття посідає ключове значення у сучасній приватноправовій системі, включаючи праворозуміння, законотворення, правозастосування тощо.
Закріплення загальних засад цивільного законодавства у ЦК України свідчить, перш за все, про підтвердження законодавцем “першоджерела” цивільного законодавства, яким виступає природне право, що випливає з раціональності та розумності. Воно складається з норм та принципів, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права (нормицивільного законодавства (ст. 4 ЦК України) та міжнародні договори України(ст. 10 ЦК України)).
Перелічені у ст. 3 ЦК України принципи за своєю природою є приписами
природного права. Їх природно-правовий характер не втрачається і у разі їх
оформлення у позитивному праві. По-перше, зміст цих принципів не може
виводитися лише з положень позитивного права. По-друге, обмеження, встановлені законом щодо дії цих принципів, мають відповідати критеріям природного права, а саме розумності, суспільній необхідності, пропорційності,
тощо.
Згадані принципи мають загальнообов’язковий характер, і тому їх дотримання та врахування при законотворенні та розгляді конкретних правових ситуацій є обов’язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема, в тому, що суд повинен не лише механічно аналізувати конкретний аналітичний матеріал у вигляді юридичних документів, а й осмислювати принципи та цілі, що лежать в основі їх прийняття. Крім того,
принципи повинні застосовуватися при виявленні прогалин в законодавстві
(аналогія права) (ст. 8 ЦК України).
Велике значення для функціонування всієї системи приватного права має
об’єктивізація принципів справедливості, добросовісності та розумності. По-перше, вони акумулювали в собі не тільки наведені вище засади, а й інші принципи цивільного права. По-друге, застосування всіх інших принципів цивільного права не повинно приводити до несправедливого, нерозумного та недобросовісного результату (наприклад, ст. 627 ЦК України говорить про обмеження принципу свободи волі вимогами розумності та справедливості). По-третє, саме ці принципи є доконечною сутністю права та вказують на його природне походження. У цивільному праві завжди використовувалися оціночні поняття до таких об’єктів оцінки як дії або діяльність (“добросовісно”, “розумно”, “регулярно”, “економно”, “доцільно” тощо), речі (“індивідуального користування”, “безхазяйні” тощо), відрізки часу (“розумний строк”, “негайно” тощо), стану та обставин(“справедлива”, “явна”, “груба” тощо). У новому ЦК категорії справедливості, добросовісності та розумності надзвичайно широко застосовуються до багатьох об’єктів оцінки (див., наприклад, ст.ст. 12, 23, 92, 123, 330, 390, 509, 627, 1242 ЦК України). Це є лише певними проявами справедливості, добросовісності та розумності як суті права взагалі. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності та розумності повинно оцінюватися та тлумачитися все позитивне та природне право та наслідки його застосування.
Принцип добросовісності виступає внутрішнім критерієм, в той час як справедливість та розумність-зовнішнім або об’єктивним. Ці принципи також
вказують на триєдину суть права: природне (божественне) право; позитивне право і право в самій людині, що характеризується таким узагальненим поняттям як совість. Трьом складовим права і відповідають названі вище принципи.
Домінантою природного права є справедливість, домінантою позитивного права–розумність. Нарешті, добросовісність — це спрямування внутрішньої совісті на добро, світло, служіння богові, а не темним силам. Проте важливо підкреслити, що тут мова йде про домінування, тому що справедливість, добросовісність та розумність відносяться до “критеріїв” права. І не тільки права, а й до правочинів наприклад, ст. 508 ЦК України вимагає ґрунтування зобов’язання на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З позицій природного права справедливість — це застосування моральних
вимог як вимог правових до актів цивільного законодавства, це поняття про
належне, яке відповідає розумінню сутності людини та її прав. Дуже часто
справедливість розуміють як рівність пропорцій або як концепцію пропорційності обраних засобів поставленій меті. Але визначити поняття справедливості та закріпити його нормативно в законах неможливо. Справедливість є категорією, яка адекватно може бути реалізована через правозастосовчу діяльність. Слід пам’ятати, що коли несправедливість закону стає нестерпною, суд повинен захищати справедливість.
Складовою частиною нового ЦК України стала також концепція добросовісності. Так само як і справедливість загальне поняття добросовісності
не може бути поставлене законодавцем у чіткі юридичні межі. Крім того,
добросовісність має свої особливості у різних цивільно-правових інститутах. В
самих загальних рисах добросовісність можна охарактеризувати як фактичну
чесність та додержання розумних стандартів чесного ведення справ. Особу слід
вважати добросовісною, коли вона діє без умислу завдання шкоди іншій особі, а також не допускає легковажності (самовпевненість) та недбалості по відношенню до можливого завдання шкоди.
Право на повагу до приватного життя, право на особисту недоторканість,
право власності, право на судовий захист належать до основних природних правлюдини. Тільки верховенство права може забезпечити реальний їх захист. З метою підняття цих прав до божественного рівня в ЦК України сформульовані відповідні природно-правові засади: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу.
Особливість нового