значення особистих немайнових відносин у життєдіяльності людини та

функціонуванні громадянського суспільства. Тому перелік загальних засад

цивільного законодавства починається саме з принципу неприпустимості

свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Сучасний стан та розвиток поняття “приватне життя” в європейській культурній традиції відбиває ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тому для правильного застосування даного принципу

в Україні важливе значення має практика та доктрина Європейського суду з прав людини.

Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя

людини знаходить своє втілення у багатьох статтях Конституції, а також у

більшості статей Книги другої ЦК України (див., наприклад, ст. ст. 286, 289,

300, 301, 303, 306, 307, 311 ЦК України). Дію цього принципу можна також

простежити в положеннях багатьох законів, зокрема, в законі України “Про

інформацію” від 2 жовтня 1992 року, в законі України “Про нотаріат” від

2 вересня 1993 року тощо. Правомочності людини щодо сфери особистого життя можуть бути обмежені лише Конституцією (щодо прав, встановлених нею) або законом (щодо прав, встановлених ЦК України та іншими законами). Проте не слід розуміти це таким чином, що цими актами можна встановити будь-які обмеження. Справа в тім, що принципи природного права можуть зазнавати лише такі обмеження, які відповідають таким природноправовим критеріям як розумність, пропорційність тощо.Принцип неприпустимості втручання в особисте життя людини відноситься не тільки до фізичних осіб, але й, безумовно, з певним розумним корегуванням до юридичних осіб (ст. 94 ЦК України).

Принцип неприпустимості позбавлення права власності гарантує стабільність

відносин власності, які складають базу майнового обороту. Всі норми цивільного права захищають власність осіб від посягань з боку інших осіб. Проте великого значення для розуміння цього принципу має Перший Протокол до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Ст. 1 Протоколу, визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, за своєю суттю є гарантією права власності. Основною метою ст. 1 Протоколу є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень принципу безперешкодного користування своїм майном. [11.с.83-89 ].

Ст. 41 Конституції України також передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Норми ЦК України передбачають багато положень щодо непорушності права власності, а також основний перелік підстав припинення

права власності поза волею власника (ст. ст. 321, 348, 350, 351, 352, 353, 354,

365, 366, 371, 376, 393 ЦК України).

Випадки позбавлення права власності можуть встановлюватися тільки

Конституцією та законами. Проте втручання у право власності передбачає

справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання

фундаментальних прав людини. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана розумна пропорційність між використаними заходами і тією метою, на досягнення якої спрямовувався будь-який захід, що позбавив особу власності.

Проявом у майновому обороті фундаментального принципу права власності

є свобода договору. Цей принцип закріплює недопустимість адміністративного

втручання у цивільний оборот. Принцип свободи договору має універсальне

значення не лише для фізичних осіб, а й для усіх учасників цивільних відносин.

Договір є різновидом правочину, тому свобода договору розуміється більш широко як свобода правочину (ст. 6 ЦК України). Підтвердження цього принципу в законодавстві означає відмову від примусового схилення до укладення договорів на основі обов’язкових для сторін планово-адміністративних актів. [ 12.с.3 ].

Суть принципу свободи договорів розкривається у ряді статей ЦК (ст. ст. 6,

627 ЦК України). Вона полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні

договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, у виявленні волі на

вступ у договірні відносини, у виборі форми договору (ст. 205 ЦК України).

Свобода договору проявляється також у праві укладати договори, які не

передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства, у праві сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору (ст. 651 ЦК України), у можливості встановлювати способи забезпечення договірних зобов’язань (ст. 546 ЦК України) та форми відповідальності за їх порушення (ст. 611 ЦК України) тощо.

Із природного принципу права власності, свободи договору (правочинів)

випливає принцип свободи підприємництва. Цей природний принцип втілений не тільки в багатьох статтях ЦК, але і закріплений в ст. 42 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Судовий захист цивільних прав надається суб’єктам цивільних правовідносин у якості універсального способу захисту їх прав (ст. 16 ЦК України). У тих випадках, коли захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку, рішення, прийняте відповідними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (ст. 17 ЦК України).

Основою європейського стандарту концепції “процесуальної належної правової процедури” слугує право на справедливий судовий розгляд, що

гарантується статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та

основних свобод.

Підсумовуючи, рекомендуємо працівникам-практикам при застосуванні

верховенства права у конкретному випадку керуватися також наступними

джерелами (моделями): (І) рішеннями Конституційного суду України;

(ІІ) відповідними рішеннями загальних судів; (ІІІ) рішеннями та правовою

позицією Європейського суду з прав людини; (ІV) коментарями та практикою

застосування судами (арбітражами) таких документів як : Віденська конвенція

ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА) тощо. [ 11.с. 83-89 ].

1.3. Принцип захисту прав та інтересів - фундаментальний принцип цивільно-правових відносин

Однією з умов прийняття України до Ради Європи були ухвалені Парламентською Асамблеєю 1995 року рекомендації, щодо концепції правової політики у галузі захисту прав людини.

Конституція України встановила гарантії реалізації та захисту прав і свобод громадян та організацій. Конституційні норми, які