Так за особою завжди зберігаються певні, так звані, “законні” права. Прикладом таких прав можуть бути права, встановлені в статтях 55, 56 та 59 Конституції України. В цих статтях йдеться про право на судовий захист; право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідних органів; право на юридичну допомогу з боку держави тощо.

Діяльність держави виражається в захисті цивільних прав і охоронюваних законом інтересів різними методами і способами.

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди. [6.с.28].

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст.55 Конституції, ст.16 ЦК);

2) адміністративний захист (ст.17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);

4) самозахист (ст.55 Конституції, ст.19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій .

Суб‘єктом захисту можуть виступати органи прокуратури. Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов‘язаних з обмеженням особистої свободи громадян. У процесі вказаної діяльності, яка регулюється Законом України “Про прокуратуру”, органи прокуратури здійснюють також безпосередній або опосередкований захист цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Наприклад, шляхом подання припису до відповідного органу чи особи про припинення порушення правових норм, у тому числі цивільно-правових.

Суб‘єктом захисту прав фізичних та юридичних осіб може виступати і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України та Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”). При цьому його діяльність сприяє у поновленні порушеного, невизнаного чи оспореного права. [ 8.с.16 ].

Після використання всіх національних засобів правового захисту особа має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Наприклад, до Європейського Суду з прав людини, який діє у відповідності до Римської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

За положеннями ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи самозахист (ст. 19).

Визначення у спеціальних нормах тих чи інших способів захисту, так само, як і вибір способу захисту із перелічених ст. ЦК України (якщо у спеціальних нормах немає вказівок на конкретні способи захисту), залежать від специфіки права, яке потребує захисту, та характеру порушення. Так, наприклад, такі способи захисту, як відшкодування збитків та стягення неустойки застосовуються у випадках порушень майнових прав. І, навпаки, припинення дій, що порушують право (або створюють загрозу його порушення), застосовуються для захисту особистих немайнових прав.

Достатньо очевидний вплив на вибір способу захисту: є характер правовопорушення. Так, якщо внаслідок правопорушення суб’єктивне право повністю знищується і відновити становище, яке існувало до порушення права, практично неможливо – виникає потреба у таких способах захисту, які направлені на відновлення завданої шкоди, це може бути стягнення збитків і неустойки, виконання обов’язку в натурі та інше.

Таким чином, незважаючи на те, що особа, суб’єктивне право якої порушено, може сама вибрати конкретний спосіб його захисту (в межах визначених законом), сам цей вибір зумовлюється заначеними вище обставинами.

Способи захисту, визначені в ст. 16 ЦК України неоднорідні за своєю юридичною природою, що також суттєво впливає на можливості їх реалізації 

Захист цивільних прав та інтересів судом

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції). Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. При цьому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану. Таким чином, в силу положень чинного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідношення, включаючи ті підстави виникнення, зміни та припинення яких як встановлені правовими нормами, так і не встановлені ними, але в силу загальнодозволеного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.

Окрім загального конституційного права на судовий