Розділ 2. Свобода договору та підприємницької діяльності.

2.1. Поняття свободи договору та її значення для цивільного обороту

Найбільш істотні зміни останніх років в Україні, справжній прорив у сфері економічних перетворень відбулися в договірному праві. Це пов'язане з відновленням законодавства, що регулює економічні відносини після того, як звалилася колишня система державного керування економічними й господарськими зв'язками й було ліквідовано централізоване планування. Пішов у минуле пріоритет плану над договором, коли практично всі необхідні умови договірних відносин визначалися плановими актами, коли підставою виникнення цивільних правовідносин був акт державного планування, а договору приділялася лише роль оформлення планових завдань.
У даний момент в умовах переходу України до ринкових відносин цивільний договір стає найважливішим правовим методом впливу на економіку держави. Виробництво й обмін в умовах ринку приводяться в рух не розпорядницькими актами органів керування, а особистою зацікавленістю й ініціативою людей. Договір дозволяє господарюючим суб'єктам самостійно налагоджувати зв'язки по обміну товарами й послугами й здійснювати різноманітну підприємницьку діяльність. Він виконує важливу роль, і з його допомогою узгоджуються дії осіб, спрямовані на досягнення певної мети.

Проголошуючи в ст. 3 ЦК принцип свободи договору, законодавець створив правову базу вільної реалізації прав власника. Цей принцип став необхідною передумовою розвитку ринкової економіки й правовою основою конкуренції.
Але навряд чи можна вважати безмежну свободу договору безперечним благом. Ідеальним договором є той, у якому передбачається рівність можливостей контрагентів, за умови, що не заподіюється збитків суспільству в цілому. Щоб досягти цього, необхідно правове регулювання, що забезпечувало б сполучення приватних і публічних інтересів в перехідний період [13.с.233-237].
Втручання держави в цивільно-правові відносини за допомогою встановлення певних правил поведінки не слід розуміти як фактор гальмування ринкових процесів. Можливість суб'єктів своєю волею розпорядитися своми правами, тобто свобода укладання договору виступає як визначальна умова ринку. Державне регулювання, що встановлює межі автономії свободи його учасників, ні в якій мірі не повинне порушувати основних правил ринку.
Свобода договору — це одна з основ цивільного законодавства. Договір є прямим вираженням волі сторін, його що уклали, і, за загальним правилом, регулює всі істотні умови, оскільки закон не в змозі передбачити кожен нюанс конкретних правовідносин. Саме цим пояснюється роль договору як інструменту для досягнення особами поставленої мети. З іншого боку, неуважно складений договір може зіграти зі сторонами поганий жарт — наприклад, при виникненні між ними розбіжностей по суті прав і обов’язків, виписаних у договорі. Саме тому сторони при укладанні договору повинні розуміти, якими правами вони будуть наділятися і які обов’язки на себе покладають [14.с.321].

У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір (далі – договір).

Принцип свободи договору декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України . Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Згідно з частинами 1, 3 ст. 6 ЦКУ, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. [ 12.с.4]. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Здійснення особами цивільних прав певним чином обмежується. Та сама ст. 627 ЦКУ, наголошуючи на свободі договору, втім застерігає, що під час укладення договору враховуються обмеження, встановлені вимогами ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, з урахуванням звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦКУ, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно зі ст. 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй актами цивільного законодавства. Під час здійснення своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені цією статтею, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема згідно зі ст. 16 ЦКУ суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ст. 13 ЦКУ.

Отже, свобода договору та її обмеження знаходяться в певній діалектичній єдності та протилежності. У випадку спорів між суб’єктами цивільних відносин межі цих категорій можуть, як правило, встановлюватися на підставі судового розгляду. Тому проблема аналізу судової практики в цій галузі з метою узагальнення підходів судів є актуальною [15.с.47-60].

2.1.1. Зміст принципу свободи договору

Цивільний кодекс України у ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом,