За своїми юридичними наслідками правовідносини застави цінних паперів відрізняються від відносин, що виникають на підставі угоди РЕПО. Угода РЕПО по суті являє собою процентний договір позики, що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики. Угоди РЕПО подібні до застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером, а тому на них не можуть поширюватися норми законодавства про заставу цінних паперів.

Застава бездокументарних цінних паперів є винятком із загального правила про момент виникнення права застави, який в даному випадку має пов’язуватися не з укладенням договору застави, а з фіксацією заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою. Разом з тим саме договір застави, а не розпорядження застави, виступатиме безпосередньою підставою виникнення заставних правовідносин.

Потрібно зазначити що в науковій літературі вже сформульовані основні характерні риси, які відрізняють порядок звернення стягнення на заставну від загальноцивільного порядку звернення стягнення на предмет застави. З метою уникнення можливих колізій у правозастосовчій практиці були запропоновані два основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання)[46, С 92 ]. Крім того, пропонується законодавчо передбачити можливість обрання сторонами договору застави заставної звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку[20, С87 ].

Задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом. Якщо ж вексель був обтяжений правом застави на підставі договору застави без вчинення будь-якого індосаменту, звернення стягнення на нього та його реалізація можливі виключно у загальноцивільному порядку.

Впроцесі вивчення і дослідження данного питання, було виявлено ряд проблематичних аспектів у законодавчому регулюванні застави цінних паперів. Пропонується внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства України про заставу:

а) в Законі України “Про заставу”:

- в ст. 16, яка встановлює момент виникнення права застави, передбачити, що право застави на бездокументарні цінні папери виникає з моменту фіксації заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою;

- в ст. 53, яка регулює питання застави ордерних цінних паперів, передбачити, що застава векселя здійснюється шляхом укладення сторонами договору застави, вчинення векселедержателем заставного індосаменту та передачі ним векселя заставодержателю;

- до ст. 23, яка визначає порядок реалізації заставлених майнових прав, додати ч. 3, яка передбачала б, що реалізація заставлених бездокументарних цінних паперів відбувається у порядку, передбаченому ч. 1 та 2 цієї статті;

- до Розділу VI “Застава цінних паперів” внести окремі статті, які б регулювали питання застави товаророзпорядчих цінних паперів;

б) у ст. 30 Закону України “Про іпотеку”, яка регулює питання застави заставної, пропонується встановити, що у випадку порушення зобов’язання, забезпеченого заставою заставної, заставодержатель заставної може на свій вибір: - самостійно реалізувати заставну та задовольнити свої вимоги за рахунок отриманих грошових коштів; - звернути стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи задовольнити свої вимоги за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання);

в) у ст. 33 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка регулює питання реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, доцільно встановити, що задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом.

РОЗДІЛ 3. ЗАСТАВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РОСІЇ ТА НАМЕЧЧИНИ: ПОРІВНЯЛЬНО - ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Застава є найбільш поширеним способом забезпечення зобов'язань у зв'язку з тим, що забезпечує можливість для кредитора отримати переважне задоволення з вартості заставленого майна. Однак у законодавчому регулюванні заставних правовідносин в Україні існує проблема невідповідності деяких матеріально-правових норм цивільного права потребам заставних відносин, так, наприклад, при реалізації предмета застави не дотримано баланс інтересів заставодавця та заставодержателя, через якого кредитори не так активно надають кредити, як потрібно для інтенсивного розвитку господарського обороту. Цивільне укладення (Buergerliches Gesetzbuch, 1 далі-BGB) - одна з центральних законодавчих актів Німеччині - є найбільш близьким для вітчизняного правопорядку. Більш ніж столітній досвід застосування німецьких норм показав, що рецепція може виявитися досить корисною для нашої держави в силу подібності вирішуваних завдань і правових джерел[29, С 47 ]. Одночасно з цим багато аспектів німецького права стають актуальними у зв'язку з що спостерігається останнім часом підвищеним інтересом до інтеграції бізнес-процесів, розвитку транснаціональних корпорацій, пов'язаних з правовими системами різних країн. Отже, дуже актуальні дослідження та аналіз законодавства ФРН[21, С 91 ].

Однак при цьому слід враховувати традиції украінської цивілістики, чинне законодавство, що склалися положення українського цивільного права та відповідні доктринальні установки. (Цивільне уложення Німеччини - пер. З нім.[22, С.87 ])

У німецькому праві законодавчо закріплена класифікація заставного права як обмеженого речового права, тому що воно виділяється з права власності у вигляді речового правомочності заставного кредитора на реалізацію предмета застави. Проте, на погляд Калмикової