2. Основні положення заставного права якими ми користуємось і сьогодні сформульовані ще в римському праві:

1) індивідуальна визначеність предмету застави;

2) судовий порядок звернення стягнення на заставлене майно;

3) збереження права кредитора на заставлене майно і в разі зміни його власника;

4) приоритетність права вимоги заставодержателя щодо заставленого майна по відношенню до інших кредиторів.

3. В Цивільному кодексі Української РСР 1922 року застава знаходилась в розділі речових прав і визначалася як право кредитора (заставодержателя) у випадку невиконання боржником забезпеченої заставою вимоги отримати переважно перед іншими кредиторами задоволення з вартості заставленого майна. ЦК УРСР 1922 передбачав лише іпотеку будівель та прав забудови. Предметом застави могло бути будь-яке майно не вилучене з цивільного обороту, в тому числі боргові вимоги та право забудови. Земля, а також майно державних підприємств, установ та організацій, що мало відношення до засобів виробництва були вилучені з обороту. Для договорів застави будівель та прав на забудову передбачалась обов”язкова нотаріальна форма, а також реєстрація в державних органах. Заставодержцю в таких випадках видавався заставний акт.

4. Способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання зобов’язань різні. В деяких ситуаціях бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і не супроводжується якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

5. Проаналізувавши діюче законодавство, підзаконні та нормативні акти можна навести таку класифікацію предметів застави:

земельні ділянки в межах, передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов'язане з землею: будівлі, споруди, квартири, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, багаторічні насадження та інше майно, віднесене законодавством до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;

- товари в обороті або переробці - сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;

- рухоме майно - майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов'язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, сільськогосподарські машини, устаткування, що не потребує монтажу, тощо);

- майнові права - права на вимоги за зобов'язаннями, в яких Заставодавець виступає кредитором;

- цінні папери - векселі, облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик, акції, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати.

6. Пропонуємо доповнити Закон України “Про іпотеку” положенням про те, що державна реєстрація іпотеки морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання та повітряних суден здійснюється органами, які здійснюють реєстрацію таких видів майна;

7. Недоцільно визнавати предметом іпотеки незавершеного будівництвом нерухомого майна, оскільки всі відповідні соціальні, економічні, організаційні та правові проблеми вирішуються переданням в іпотеку прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, або переданням в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва;

8. Визначаємо моменттом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з використанням процедури публічних торгів. Такий договір є укладеним з моменту внесення (перерахування) покупцем покупної ціни[26]. Тому доцільно було б у визначенні договору купівлі-продажу у ст. 655 ЦК врахувати існування договорів купівлі-продажу, що вважаються укладеними з моменту здійснення оплати товару

9. Неможливо використовувати як предмет застави таке основновне речове право як право власності, оскільки об’єктом такого права є самі речі і власник вправі передавати у заставу річ, а не права щодо неї; крім того, наслідком неналежного виконання забезпеченого заставою зобов’язання є звернення стягнення на заставлене майно, а звернення стягнення на право власності є неможливим. Ми також пропонуємо класифікацію майнових прав, що можуть бути предметом застави:

а) права грошової вимоги;

б) права користування;

в) окремі види корпоративних прав (зокрема, право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю); г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

10. Основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання). Крім того, пропонується законодавчо передбачити можливість обрання сторонами договору застави заставної звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку.

11. Пропонуємо закріпити в законодавстві положення про те, що заставне право належить кредитору з моменту його встановлення, незалежно від того, чи виникло вимога, реалізація застави можлива тільки після виникнення вимоги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нижний С.В. Застава майнових прав як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2007.-С17

2. Орач Євген Михайлович,Тишик Борис Йосипович: Основи римського приватного Прав: Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. –С. 238.

3. Підопригора О. А. Основи римського приватного права. - К., 1995. - С. 430.

4. Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. - К., 1928. - С. 261.

5. Звоницкий А. С. О залоге по русскому праву. - К., 1912. - С. 12.

6. Кассо Л. Понятие о залоге в современном праве. - Юрьев, 1898. - С. 292-321.

7. Мейер Д. И. Древнерусское право залога. - Казань, 1855.-С.274

8. Азимов Ч. Н. Залоговое право. - Х., 1993. - С. 806.

9. Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права.-М: СПАРТАК,1995.-С290

10. Самойленко В. М., Пушкін А. А., Гражданское право Украины, Київ,1994. .-С 98

11. Спасібо- Фатєєва І. Порука і гарантія як способи забезпечення