У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


випадку виконання зобов’язань річ повинна бути повернена боржнику. Заставодержатель ручного закладу, згідно загального правила не міг користуватися отриманою річчю ізобов’язаний був утримувати її в належному стані. Як при фідуціарній угоді, так і при ручному закладі заставлене майно виключалось з цивільного обороту, що ускладнювало виконання боржником своїх зобов’язань, оскільки речі, що були у заставі на приносили йому прибутку. Наприклад, заставлена земельна ділянка, що не давала доходу. З подальшим розвитком торгівлі виявилось, що заставлене майно вигідніше залишити в боржника з метою створення йому умов для виконання свого зобов’язання . Такий вид застави отримав назву “іпотека”. Він, в першу чергу, відносився до нерухомого майна. Заставлена земля кредитору не передавалась, боржник продовжував нею користуватись і отримувати доходи. Усі вище названі види застави у дещо трансформованому вигляді застосовувались і в дореволюційній Росії [51, С 42]. Згідно фідуціарної угоди право власності на заставу виникало у заставодержателя не з моменту її встановлення, а з моменту прострочки виконання зобов’язання боржником. Ручний заклад не передбачав перетворення заставленої речі у власність кредитора. Застава підлягала продажу з публічних торгів. Якщо отримана від продажу сума перевищувала розмір боргу, то решта поверталась власнику заставленої речі. Якщо запропонована сума за річ на публічних торгах була нижчою, то заставодержатель мав право залишити річ собі без права з його боку вимагати недостачу з решти майна заставодавця. Виняток складала застава рухомого майна. Кредитор мав право залишити вказане майно у себе. Але, якщо боржник вимагав продажу майна, то кредитор був зобов’язаний виставити предмет застави на публічні торги. У випадку, коли сума, отримана з торгів, була меншою, ніж розмір боргу, то заставодержатель отримував право на отримання решти боргу за рахунок іншого майна боржника. Іпотека в Росії поділялась на заставу рухомого і нерухомого майна. Її форми багато в чому залежали від об’єкту (нерухоме і рухоме) і суб’єкту (особа, держава, церква і т.д.). Допускався перезаклад майна. В радянський період розвиток інституту застави пройшов два етапи. До першого етапу можна віднести регулювання застави цивільними республіканськими кодексами, що були прийняті в період НЕПу (20-ті роки ХХ ст.), коли в цивільному обігу брав участь приватний капітал. Предметом застави могло бути будь-яке майно, що не вилучене з обігу, а також договірні вимоги, та право на “горный отвод” і на “разработки месторождений полезных ископаемых”[10, С53 ]. Об’єктом застави могли бути і цінні папери. Застава цінних паперів на пред’явника здійснювалась згідно правил, що були встановлені для застави речей. Застава ордерних паперів вчинювалась шляхом “передаточной надписи”[11, С22 ] (індосаменту). Відповідно до цивільного кодексу заставлене майно, окрім будівель, передавалось заставодержателю. За домовленістю сторін майно могло залишатися у боржника під замком і печаткою кредитора. Індивідуально визначена річ могла бути залишеною у володінні заставодавця, але на таку річ накладались певні знаки, що свідчили про її перебування в заставі. Набувач такого майна вважався недобросовісним. Допускалась перезастава, тобто застава майна кількома заставодержателями. Така угода потребувала спеціального оформлення. В той же час з’являються нові види застави: застава товару в обороті і застава товару в переробці. Предметом цих застав є оборотні ресурсипідприємств. Під час застави товару в обороті майно залишалося в заставодавця або передавалося для переробки третім особам, яким надавалось право замінювати одні предмети заставленої товарної маси іншими, за умови, що в наявності знаходився залишок товарної маси, не менший того, який був обумовлений сторонами. При заставі товару в переробці сировина і напівфабрикати перетворювались в готову продукцію. Для дійсності угоди про заставу товару в обороті чи переробці необхідно було дотримуватись наступних умов: - товар відокремлювався від усього іншого майна і знаходився в певному приміщенню, відповідно до угоди (магазин, склад і т.п.); - складався опис тих товарів, що заставляються, з відповідною вказівкою на предмети, які дозволялось замінювати; - майно, що вибуло з встановленого угодою приміщенням, звільнялось від застави, а те майно, що потрапило в це приміщення, автоматично ставало предметом застави. Другим етапом правового регулювання застави можна вважати початок 60-х – початок 90-х років. На цей час з внутрішнього обороту вилучається застава боргових зобов’язань, значно скорочується перелік речей, які можуть бути предметом застави. Саме на початку 60-х приймається Цивільний кодекс УРСР (18 липня 1963 р.), який і став основним регулятором відносин, що стосувалися застави. І лише згодом, у 1992 році 2 жовтня Верховною Радою України був прийнятий і введений в дію закон “Про заставу”. На сьогоднішній час видано цілу низку нормативно-правових актів, що врегульовують питання застави, в тому числі постанова Пленуму Верховного Суду від 26 березня 1999 року №6 “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”, розроблено новий проект Цивільного кодексу України, проект (2322) від 21 грудня 1998 року Закон України “Про іпотеку ” тощо.

В умовах ринкового господарства існує велика ймовірність невиконання боржником своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого боржника, так і в разі його неплатоспроможності. Шершеневич Г.Ф. стверджує: “Зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати довиконання дії, обіцяну боржником. Якщо зі сторони боржника немає і не може бути ніякої гарантії в тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконано, то, хоча б, необхідно забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього поєднується з зобов’язанням.

Дійсно, все майно боржника відповідає за його виконання, і якщо

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18