Отже, до боржника, який не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання застосовують певні, передбаченні законом заходи примусу, які називаються санкціями зобов’язання. Наприклад, відібрання речі у боржника, стягнення збитків, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливість у кожному випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання, застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними. Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

Крім того, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з інших причин, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за позовом кредитора. Тому в сучасному праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія).

Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань має залежний від основного зобов’язання характер і при недійсності основного зобов’язання, чи припинені його дії припиняють своє існування. Але законодавством передбачені і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад, банківська гарантія.

Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі прямо чи опосередковано створюють додаткові обтяження для боржника. Так, при заставі кредитор за рахунок заставленого майна боржника має право погасити свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язань повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді.

Деякі з способів вимагають не просто письмової, а і нотаріально завіреної форми їх здійснення і навіть cпеціальної реєстрації (застава, банківська гарантія).

Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання зобов’язань різні. В деяких ситуаціях бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і не супроводжується якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

В залежності від того, що складає зміст способу забезпечення виконання основного зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання основного зобов’язання чи також покладення на боржника додаткового обтяження способи забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або за такі не визнаються. Так, неустойка відноситься до заходів цивільно-правової відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою відповідальності [10, С 72 ].

Основним завданням правового регулювання зобов’язальних відносин є створення сприятливих умов для запобігання невиконанню чи неналежному виконанню цивільно-правових зобов’язань. Досить широкі можливості для захисту інтересів добросовісної сторони дає чинне законодавство, зокрема інститут забезпечення зобов’язань. Забезпечення зобов’язань є суттєвим чинником їх належного виконання , а від обрання відповідного способу забезпечення залежить у кінцевому підсумку задоволення тією чи іншою мірою вимог кредиторів.

Зобов’язання які виникають з договорів, повинні виконуватись добросовісно, належним чином і у встановлені строки. У випадку невиконання , неналежного виконання чи інших порушень принципів виконання зобов’язань до винної сторони застосовуються заходи примусового впливу, зокрема це – спонукання (примушування) боржника до виконання зобов’язання і відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням зобов’язання. Проте спонукання до виконання не завжди може бути застосоване , а наявність і розмір збитків інколи важко довести. Навіть при використанні кредитором заходів відповідальності щодо несправного боржника у останнього може не знайтись необхідного для задоволення вимог майна.[12, С 39 ]

Як правильно зазначив Г.Ф. Шершеневич, “зобов’язання дає право вимагати , але не примушувати до виконання дії, обіцяної боржником. Якщо з цього боку немає і не може бути будь-якого забезпечення тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконане , то принаймні необхідно забезпечити вірителю той майновий інтерес, який для нього пов’язується із зобов’язанням”[9, С 143 ].

Задля попереднього забезпечення майнових інтересів використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, які слугують гарантією належного виконання боржником зобов’язання. Як нам відомо, такі заходи називаються способами забезпечення виконання зобов’язань .

У процесі дослідження динаміки зобов’язань , у зв’язку з розглядом прав та обов’язків учасників зобов’язань здійснювалося вивчення і дослідження цивілістичною наукою цього правового інституту. Слід зазначити, що вчення про способи забезпечення зобов’язань було започатковане ще римськими юристами. Як ми вже зрозуміли, римському праву були відомі такі способи забезпечення виконання зобов’язань, як : завдаток, неустойка, порука і застава.

РОЗДІЛ 2:НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ЗАСТАВИ

2.1 Іпотека

Перехід України до ринкової економіки значно актуалізував проблему забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. У свою чергу це змусило звернути більшу