розвитку своїх країн. У ст. 18 Конституції КНР 1982 говориться, що "Китайська Народна Республіка дозволяє іноземним підприємствам та іншим іноземним господарським організаціям або окремим особам відповідно до законів Китайської Народної Республіки вкладати капітали в Китаї, здійснювати в різних формах економічне співробітництво з китайськими підприємствами або іншими китайськими господарськими організаціями". У КНР прийнято низку нормативних актів, що стосуються створення підприємств, заснованих на китайському і іноземному капіталі або ж повністю належать іноземному капіталу. У змішаних підприємствах частка капіталовкладень іноземних учасників повинна становити не менше 25%. Верхня межа не обмовляється. У встановленні цього мінімуму полягає одна з особливостей законодавства КНР, оскільки в законодавстві ряду інших країн обмежується максимум іноземної участі (він може бути не більше 50 або 49%). У китайських коментарях до відповідних законодавчих актів зазвичай підкреслюється, що обмеження по мінімуму участі має сприяти серйозним і значним іноземним капіталовкладенням.
У внутрішньому законодавстві не тільки України, але й інших країн СНД проявляється тенденція переходу від прийняття спеціальних законів про іноземні інвестиції (законів про концесійних договорах з іноземними особами та інших аналогічних актів) до прийняття законодавчих актів про інвестиції взагалі. У цьому виявляється прагнення до заохочення капіталовкладень в реальні сектори економіки незалежно від походження цих інвестицій.
Таким чином, в рамках внутрішнього (національного) законодавства здійснюється комплексне регулювання іноземних інвестицій. Їхнє становище визначається нормами конституційного, адміністративного, податкового, митного, цивільного, земельного та іншого законодавства. Звернімо передусім увагу на застосування норм цивільного законодавства. Це законодавство діє для підприємств з іноземними інвестиціями в такому ж обсязі, як і для підприємств усіх форм власності. Точно так само до цивільних правовідносин цих підприємств з їх контрагентами, як вітчизняними, так і іноземними, застосовуються одні й ті самі положення цивільного законодавства, що і до правовідносин інших юридичних осіб. Цим пояснюються відсилання до цивільно-правових понять і до цивільного законодавства в Законі про іноземні інвестиції у формі капітальних вкладень.
У суб'єктах Федерації приймалися різні законодавчі та інші нормативні акти. У ряді випадків у цих актах містилося регулювання, здійснення якого не входить до компетенції суб'єктів Федерації. Вживалися норми, які суперечать федеральному законодавству, що створювало додаткові труднощі для іноземних інвесторів.
Крім України спеціальні законодавчі акти про іноземні інвестиції були прийняті в Азербайджані (Закон 1992 р., Підготовлено проект нового закону), Вірменії (Закон 1994 р.), Білорусії (Закон 1993 р. З зм. І доп.), Грузії (ст. ст. 1 – 9 Закону 1991 р., Закон 1996 р.), Молдови (Закон 1992 р. З зм. І доп.), Казахстані (Закон 1994 р., який вступив в силу з 17 січня 1991 р., Закон 1994 р. З зм. і доп.; Закон 1997 про державну підтримку прямих інвестицій з зм. і доп. 1999 р.), Киргизії (Закон 1991 р. З зм. І доп.), Таджикистані (Закон 1992 р. З зм. І доп.), Туркменістані (Закон 1992 р. З зм. І доп.), Узбекистані (Закон 1994 р. з зм. і доп.), Україні (Закон 1992 р., Декрет 1993 р. зі зм. і доп., Закон про державну програму заохочення іноземних інвестицій, Закон 1996 р. і ін.)
У Господарський кодекс України 2003 р. увійшли норми про іноземні інвестиції. [Додаток № 32].
Особливий інтерес становлять прийняті в Казахстані акти, що передбачають державну підтримку прямих інвестицій, на підставі яких були затверджені пріоритетні сектори економіки, де інвесторам повинні надаватися особливі пільги, акти про створення спеціального державного органу з інвестицій. Указом Президента Республіки Казахстан в 2000 р. були затверджені "Правила про надання пільг і преференцій при укладанні контрактів з інвесторами, що здійснюють інвестиційну діяльність в пріоритетних секторах економіки"; Закон Казахстану від 8 січня 2003 "Про інвестиції" поширюється на інвестиції, незалежно від того, чи мають вони іноземне або вітчизняного походження.
Суттєве значення для регулювання іноземних інвестицій, у тому числі і для певних речових прав інвесторів, що мають закони про надра та надрокористування, про нафту і інших природних ресурсах, прийняті в Росії, в інших країнах СНД (Азербайджану, Казахстану та ін.) У Росії діє Закон РФ від 21 лютого 1992 "Про надра" (с изм. И доп. Від 7 січня 2000 р.), В Казахстані – Закон від 27 січня 1996 (с изм. 1999 р.) "Про надра та надрокористування".
Кожна держава встановлює певний порядок допуску іноземного капіталу. В одних країнах діє дозвільна (або ліцензійна) система (наприклад, в Індії, ряді держав Латинської Америки), в інших – встановлено в принципі вільний доступ капіталу. Суть дозвільної системи полягає в тому, що інвестору видається попередній дозвіл (ліцензія) на здійснення інвестиційної діяльності. Перевага цієї системи полягає в тому, що вона забезпечує найкращі можливості для контролю над діяльністю іноземного інвестора. У той же час встановлення додаткових обмежень для доступу капіталу створює великі можливості для корупції адміністративного апарату, який відає видачею дозволів.
При будь-якій системі держава, що приймає інвестиції, може встановлювати заборони та обмеження для здійснення іноземними інвесторами певних видів діяльності або для здійснення такої діяльності на певних територіях.
Правове становище іноземних інвестицій в країнах, що розвиваються відрізняється великою різноманітністю, що пояснюється істотними відмінностями в політиці цих країн по відношенню до іноземного капіталу. В одних країнах іноземний капітал обмежувався, піддавався державному контролю, а в ряді випадків націоналізовано, в інших – заохочувався шляхом надання певних пільг і гарантій. Для політики, що розвиваються, по відношенню до іноземного капіталу характерні приватні коливання і зміни.