Слід погодитись з думкою про те, що "указ не передбачає руйнації майнової та земельної цілісності існуючих господарств" , а "передбачає сформувати господарства нового типу, але засновані на добровільних засадах на основі приватної власності на землю і майно" [ 49,с. 6 ]. Як показує практика, підсобні господарства громадян дають добрі результати у тваринництві, але у рослинництві такі господарства не можуть конкурувати з великими

товаровиробниками .

З огляду на це, доцільно слово "підсобне" виключити з терміну, оскільки така зміна більше відповідатиме суті тих суспільних відносин, які виникають при веденні громадянами підсобних господарств.Аналіз соціально-економічної природи та діючих правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу ведення цих господарств, дозволяє визначити наступні ознаки, які характеризують поняття "особисте господарство громадян" як правову категорію:

Це вид господарської діяльності, спрямованої на задоволення насамперед власних потреб громадян у сільськогосподарській продукції.

У зв'язку зі зміною економічної ситуації в країні, зокрема, коли переважна більшість сільськогосподарських товаровиробників є збитковими, неплатоспроможними , що призводить до відсутності у таких підприємств обігових коштів на оплату праці своїх працівників, господарства населення залишаються практично єдиним джерелом натурального самозабезпечення громадян продуктами харчування. Наприклад, у Кіровоградській області господарства населення стали "головним джерелом формування продовольчих ресурсів в умовах падіння купівельної спроможності громадян" [50,с. 38].

Право на ведення особистих господарств мають фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства та громадяни інших держав.

Тобто суб'єктами цього права є фізичні особи незалежно від місця проживання, роботи та правової належності до держави (громадянства).

Обов'язковою ознакою цих господарств є те, що господарювання ведеться на земельній ділянці з метою виробництва сільськогосподарської продукції як для власного споживання громадянина,так і з метою одержання прибутку.

Виділення даної ознаки зумовлено тим, що у юридичній літературі висловлюється думка про те,що ведення цих господарств можливе і без земель-

ної ділянки. Так, Дзера O. В. вважає, що "в принципі ведення особистого підсобного господарства можливе і без надання для цього спеціальної земель-

ної ділянки (заняття художніми промислами, технічним моделюванням, пошиттям одягу тощо)" [51,с. 195].

Необхідно враховувати, що характерною ознакою діяльності по веденню громадянами підсобного господарства є мета діяльності — виробництво

сільськогосподарської продукції. Наведені ж види діяльності (заняття художніми промислами, пошиття одягу тощо) здійснюється з іншою метою, тобто не належить до діяльності, яка здійснюється у рамках особистих господарств. Тому з наведеною точкою зору щодо можливості ведення господарств громадян без наявності в особи земельної ділянки, яка

використовується як головний засіб виробництва, погодитись важко.

Вироблена сільськогосподарська продукція та прибутки, одержані від її реалізації, є власністю фізичної особи, яка веде особисте господарство.

Види діяльності в рамках особистого господарства не обмежуються, за винятком випадків прямо передбачених чинним законодавством України.

Так, забороняється вирощувати снотворний мак чи коноплі. У разі порушення цієї заборони винна особа може бути притягнута до адміністративної відповідальністі .

Ці господарства ведуться окремими громадянами або сімейно-трудовим об'єднанням громадян.

Ведення особистого підсобного господарства не є підприємницькою діяльністю.

Такий висновок можна зробити на основі аналізу норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". Пункт 1 CT. 2 указаного закону встановлює, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємницької діяльності громадян України, які виявили бажання виробляти

товарну сільськогосподарську продукцію, переробляти і реалізовувати її. Пункт 2 CT. 1 Закону зазначає, що цей Закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисті господарства, займаються індивідуальним і колективним садівництвом та городництвом.

Якщо зіставити наведені норми, то можна дійти висновку про те, що ведення господарств громадян не належить до підприємницької діяльності.

Господарства населення є рівноправною формою господарської діяльності в АПК України, що гарантується законодавством України. Як правильно вказується в аграрно-юридичній літературі, господарства громадян є складовою частиною сільськогосподарського виробництва [52,с.87],

У Постанові ЦК КПРС і PM CPCP від 20 березня 1986р. "Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни" [53,с.]. Український законодавець визначає, що ці господарства є однією з форм господарської діяльності в АПК країни, причому рівноправною формою. Указане положення закріплено у ч. 1 CT. 4 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону України від 15 травня 1992 р.) [54,с.].

Ведення цих господарств може здійснюватись не лише на засадах застосування власної праці, а й на засадах використання вільного найму

працівників.

Обмежень щодо кількості та видів об'єктів, які можуть перебувати у власності суб'єктів ведення особистого господарства, за винятком випадків прямо передбачених чинним законодавством України, немає.

Виняток становить такий можливий об'єкт права приватної власності, як земельна ділянка. Так, відповідно до Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. [55,с.4] граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, установлених Земельним кодексом України для селянського (фермерського) господарства. Стаття 52 Земельного кодексу України встановлює, що розмір земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель.

Законодавство України не містить вимог щодо обов'язковості реєстрації особи як приватного підприємця у зв'язку з наявністю в особи на праві приватної власності земельної ділянки, розмір якої є більшим ніж передбачено Земельним кодексом України для такого виду землекористування, як ведення особистого господарства. Стаття 56 Земельного кодексу України, яка встановлює норми земельних ділянок, закріплює розміри лише тих земельних ділянок для ведення