Ще одна істотна ознака сільськогосподарських виробничих кооперативів випливає із статті 2 Закону, де зазначено, що виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Слід також зазначити, що оскільки виробничі сільськогосподарські кооперативи є одним із видів сільськогосподарських кооперативів, то для них є притаманними загальні ознаки сільськогосподарських кооперативів, як суб’єктів аграрних правовідносин, а зокрема те, що виробничі кооперативи створюються на основі добровільного об’єднання фізичних осіб, діють на засадах членства, членські відносини є базовими, основним засобом виробництва виступає земля. Виробничі сільськогосподарські кооперативи метою своєї діяльності мають не лише задоволення економічних потреб членів кооперативу, а й одержання прибутку.

А.С. Довгерт, Н. С. Кузнєцова, Н. Ю. Пршва визначають, що “кооперації притаманні такі риси, як економічна конкурентоспроможність, гнучкість структури і можливість зацікавлено і оперативно відкликатись на потреби ринку”. [35,c.51]

2.1.2. Правові засади діяльності виробничих сільськогосподарських кооперативів.

Із переходом до ринкових відносин відбувається розвиток сільськогосподарського кооперативного законодавства, яким керуються у своїй діяльності сільськогосподарські кооперативи, а зокрема і виробничі сільськогосподарські кооперативи. Норми Закону СРСР “Про кооперацію в СРСР” від 25 червня 1988 року (із змінами та доповненнями від 16 жовтня 1989 року та 6 червня 1990 року) стали основою для становлення нового правового інституту правового забезпечення сільськогосподарської кооперації. В Україні основним нормативним актом, який регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів є Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 року (із змінами від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002 року та 7 лютого 2002 року). Необхідність прийняття даного Закону обґрунтовується ще з 1991 року Н.І.Титовою в її науковій праці “Сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення”. Автором також було внесено наукові пропозиції щодо “виділення поряд з виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів у сфері послуг”. [36,с.20-22]

Правове становище виробничих сільськогосподарських кооперативів визначається їх Статутом, який відповідно до ст. 7 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” є “основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначаються:

- найменування кооперативу та його місцезнаходження,

- предмет і мета діяльності;

- порядок вступу до кооперативу і виходу з нього;

- порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю;

- склад засновників кооперативу;

- права і обов’язки членів кооперативу;

- органи управління, порядок їх формування і компетенція;

- формування неподільного та інших фондів;

- форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу;

- розподіл доходів кооперативу;

- співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї;

- умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх винесення. Слід також зазначити, що перехід до ринкових відносин, а також розвиток аграрного сектора економіки на демократичних засадах спричинив потребу удосконалення законодавства, яким регулюються діяльність сільськогосподарських кооперативів, в т. ч. виробничих. [38,с.157]

Виробничі сільськогосподарські кооперативи є одним із видів сільськогосподарських кооперативів. Поряд із загальними ознаками, які притаманні сільськогосподарським кооперативам, вони характеризуються наявністю специфічних властивих лише їм рис, через які формується їх особливе правове становище. В час розвитку ринкових відносин діяльність виробничих сільськогосподарських кооперативів повинна відповідати потребам сучасного сільського господарства. [37,с.15-17]

Особливу увагу заслуговує забезпечення основних прав членів даних кооперативів, які виступають основною ланкою кооперативних відносин в наш час. Тому необхідно подолати проблему примату колективу над особою, яка існувала в радянський період, слід на рівні життєвої практики зрозуміти, що колектив існує для особи, а не навпаки. Саме такі правові положення повинні бути чітко закріпленими в чинному аграрному законодавстві, що регулює діяльність виробничих сільськогосподарських кооперативів.

Отже, в нинішній час розвитку економіки демократичним шляхом необхідно, щоб діяльність виробничих кооперативів відповідала правовим принципам сьогодення, щоб не допустити порушення основних засад, закріплених Конституцією України, в якій зазначено, що саме “права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (ст. 3). [39,с.3]

Це положення є поштовхом до відновлення справжньо кооперативних засад господарювання селян на землях сільськогосподарського призначення, де кооперативи будуть виступати “ідеологією виживання сільськогосподарського товаровиробника за умов ринкової економіки”.

Отже, виробничі сільськогосподарські кооперативи є одним із видів сільськогосподарських кооперативів. У ст.1 Закону дано визначення поняття сільськогосподарських виробничих кооперативів. “Сільськогосподарський виробничий кооператив - юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва”. Стосовно поняття “товаробник”, то в даній статті визначено, що “ сільськогосподарський товаробник – фізична або юридична особи незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та / або поголів’я сільськогосподарських тварин у власності.

2.2. Фермерське господарство , як суб'єкт аграрних правовідносин.

Селянське (фермерське) господарство є одним із видів підприємницької діяльності громадян України. Створити селянське (фермерське) господарство може кожний дієздатний громадянин по досягненню 18 років, маючи відповідні документи, які підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Селянське господарство є сімейним господарством, його членами можуть бути подружжя, 'їхні батьки, діти по досягненні 16 років та інші родичі. Громадяни отримують для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку. Вони вирощують на ній