Фермерське господарство – одна з перспективних організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського виробництва, яка сприяє самостійності та зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи. [ 18,с198]

Особливу роль у правовому забезпеченні функціонування фермерських господарств у свій час відіграв Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», прийнятий 20 грудня 1991 року . Цим актом вперше визначалися економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності фермерських господарств в Україні, гарантувалося право громадян на добровільне створення цих господарств, їх самостійність, рівність з іншими формами господарювання в АПК, а також рівноправність їх членів з особами, зайнятими в інших сферах народного господарства .

Основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність фермерських господарств у сучасний період є Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року [14]. У Законі закріплено поняття фермерського господарства, що визначається як форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства (ст. 1 Закону) [14].

З цієї дефініції та змісту інших норм Закону можна виділити такі основні ознаки фермерського господарства:

1) 1)     наявність статусу юридичної особи, і відповідно – власного найменування, печатки і штампу;

2) 2)     господарство - окремий самостійний суб’єкт господарювання, що має специфічні особливості і відрізняється від інших суб’єктів господарської діяльності (колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів тощо);

3) 3)     це підприємницька діяльність, яка відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» здійснюється громадянами України;

4) 4)     сімейно-трудовий характер господарства, оскільки членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі;

5) 5)     змістом діяльності фермерських господарств є організація, виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація;

6) 6)     основним засобом виробництва є землі сільськогосподарського призначення;

7) 7)     метою діяльності фермерських господарств є одержання прибутку.

Н.І.Титова вважає доцільним виділяти додаткові ознаки фермерських господарств:

1) 1)     фермерське господарство – це суб’єкт сільськогосподарського землевикористання, тобто праці з використанням природних властивостей саме земель;

2) 2)     праця членів фермерських господарств є своєрідним різновидом індивідуальної трудової діяльності, тобто члени цих господарств не перебувають у трудових відносинах з будь-якими підприємствами, установами;

3) 3)     фермерське господарство використовує землі на праві приватної власності [40].

Вчена розглядає фермерське господарство як окремий, добровільно створений самостійно господарюючий аграрний суб’єкт з правами юридичної особи, що є формою підприємництва громадян України у сфері землевикористання, змістом якого є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції на засадах сімейно-трудового об’єднання його членів при використанні приватної та орендованої землі та майна [40, с.16-17].

Отже, фермерське господарство – це суб’єкт підприємницької діяльності, створений на засадах самостійності та добровільності, що має статус юридичної особи та об’єднує громадян України, які перебувають в родинних відносинах та виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

2.3. Поняття особистого підсобного господарства громадян.

Термін "особисте підсобне господарство громадян" вживався у законодавстві Української PCP .Разом з тим, у жодному з нормативно-правових актів

визначення цього поняття не наводилось. Визначення, які було запропоновано в науковій літературі, не знайшли свого законодавчого втілення. З проголошенням незалежності нашої держави термін "особисте підсобне господарство громадян" продовжує закріплюватись у законодавстві України.

Зокрема, цей термін міститься у Земельному кодексі України ,"Про селянське (фермерське) господарство" ,"Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" [41], Декретах Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" [42] та "Про приватизацію земельних ділянок"[43] тощо.

Але розкриття змісту цього поняття також не наводиться, що є суттєвим недоліком правового регулювання. Так, у юридичній літературі зазначається, що "питання про вживані в праві поняття та їх зміст має особливе юридичне значення" , оскільки поняття "визначає зміст правових норм" , дозволяє "спілкуватись однією мовою, адекватно розуміти один одного" [44,с.34].

У зв'язку зі зміною політичної ідеології в державі та, відповідно,кардинальною зміною законодавства запропоновані наукові визначення потребують певних коректив. Навіть сам термін "особисте підсобне господарство громадян" вже певною мірою не узгоджується з чинним законодавством.

Відповідно до Земельного кодексу України, в Україні власність існує в кількох формах, серед яких такий різновид власності, як особиста власність, відсутній. Тому вже в самому терміні закріплено певну невідповідність діючому законодавству України. В аграрно-правовій літературі на це питання було звернуто увагу. Так, Янчук В. В. вважає, що слово "особисте" повинно бути замінено на "приватне" [45, с.389-391]. Такий підхід заслуговує на увагу,оскільки повніше відображає суть підсобного господарства громадян з позицій права власності. Разом з тим, необхідно враховувати, що підсобне господарство може вестись громадянином або кількома громадянами.

У юридичній літературі серед ознак, притаманним господарствам громадян, виділялась така ознака як ведення громадянами цих господарств особисто, без застосування найманої праці [46,с.139].

У зв'язку з тим, що господарства громадян виробляють значну кількість сільськогосподарської продукції, пропонується "зняти з них назву "підсобні" [47,с.67 ], оскільки для селянина указані господарства "переважно перестали бути підсобними" .Нині аграрний сектор економіки України перебуває у кризовому стані. Держава робить певнікроки, направлені на реформування аграрних відносин. Так, одним з напрямків такого реформування є, відповідно до Указу Президента України від З грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" [48,с. ], створення на основі КСП приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських