Наукова новизна одержаних результатів. У роботі проведене теоретичне узагальнення та запропоновано комплексне вирішення наукового завдання, яке полягає у необхідності розгляду тактики затримання, як визначеного (специфічного криміналістичного) способу отримання інформації під час розслідування злочинів. У роботі обґрунтовується низка нових положень та висновків, що до певної мірі розширюють зміст теорії криміналістики та практичні рекомендації в аспекті провадження окремих процесуальних дій працівниками правоохоронних органів.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що вони можуть бути реалізовані у науково-дослідній сфері – слугувати підґрунтям для подальшого опрацювання проблеми тактики затримання як в типових, так і нетипових ситуаціях; правотворчій – використання висновків і пропозицій, що містяться в роботі, під час розробки та вдосконалення відомчих нормативних актів; правоохоронній – удосконалення слідчої та оперативно-розшукової практики. Правовиховна роль одержаних результатів полягає у можливості й перспективності їх використання в роботі по підвищенню рівня правової культури населення та професійного рівня практичних працівників.

Розділ І.

Правове регулювання затримання підозрюваного у вчиненні злочину

1.1. Поняття кримінально-процесуального затримання та його правові підстави

Будь-яка держава, будучи найважливішою формою організації цивілізованого суспільства, покладає на себе безліч соціально значущих функцій. Однією з них, як відомо, є охоронна функція, обумовлена необхідністю захисту інтересів і держави від протиправних посягань, що створюють небезпеку для їх розвитку і життєдіяльності. Поза сумнівом, що сучасна демократична правова держава покликана в першу чергу забезпечувати захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, а також суспільства в цілому, конституційного ладу держави і інших значущих соціальних благ.

Можливість здійснення державою охоронної функції безпосередньо залежить від існування ефективної системи матеріально-правових норм, що передбачають юридичну відповідальність за вчинення протиправних діянь. Причому особливе значення в такій системі мають кримінально-правові норми, що охороняють інтереси суспільства і держави від злочинних посягань як найбільш небезпечних проявів антисоціальної поведінки.

У прийнятих в Україні законодавчих актах, регулюючих кримінальне судочинство, в основному враховані європейські норми, що захищають права людини на стадії досудового розслідування. В першу чергу це стосується правового регулювання порядку затримання і утримання підозрюваного в місцях попереднього ув’язнення.

До прийняття Конституції України затримання вважали невідкладною слідчою дією. В ч. 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим запобіжним заходом [29]. Пізніше затримання дістало відповідного статусу і в кримінально-процесуальному законі (ч. 2 ст. 149 Кримінально-процесуального кодексу (далі: КПК) України [41]). Так, ч. 3 ст. 29 Конституції України передбачає можливість затримання особи уповноваженими органами на строк до сімдесяти двох годин у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити, а також обов'язок негайно звільнити особу, якщо протягом 72 годин особі не вручено рішення суду про тримання під вартою [29].

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:

- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК України), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;

- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення [42, с. 135].

Згідно зі ст. 115 КПК України, слідчий має право одноособово затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, лише за наявності підстав, визначених цим кодексом.

Однією з гарантій недоторканості і свободи особи є та, що особа, яка підозрюється у здійсненні злочину, може бути затримана тільки у випадках передбачених законом. Є чітко регламентовані кримінальним і кримінально-процесуальними кодексами підстави затримання особи. Ці підстави ніщо інше, як набір певних «доказуючих ситуацій», що за наявності хоча б однієї з них, на думку законодавця, достатньо, що б запідозрити особу у вчиненні злочину і затримати її.

До таких підстав чинне законодавство відносить:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного [25, c. 172].

Особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення.

Як правило, службові особи, орган дізнання, досудового слідства або прокуратури рідко застають особу при вчиненні злочину. Тому дана підстава адресована особам, які здійснюють фактичне затримання особи «захват».

«Застали» означає раптовість затримання, а також припиняючий і швидкоплинний характер «захвату». Але дане формулювання цієї підстави залишає відкритим питання: чи можна застати і затримати особу при готуванні та замаху на злочин.

У чинному КПК РФ чітко регламентується цей момент, тобто у ньому допускається можливість затримання «при безпосередньому готуванні до злочину».

Деякі автори вважають, що дане тлумачення необхідно відновити і у нашому КПК. Адже за своїм характером ці дії можуть бути такими, що при спостереженні за ними, не залишається сумнівів у намірі особи скоїти злочин і тому треба визнати допустимим затримання цих осіб, тобто ризик затримання особи, не причетної