На постанову судді протягом 7 діб із дня її винесення може бути подано апеляцію прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подання апеляції не припиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного в скоєнні злочину є тимчасовим запобіжним заходом, суть якого полягає в тому, що цю особу на короткий термін (3 діб) направляють у спеціальне приміщення для затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта) і таким чином позбавляють волі. Затримання проводиться з метою з’ясування можливої причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Оскільки необхідність у затриманні, як правило, виникає раптово і має невідкладний характер, попереднє отримання санкції судді (прокурора) на позбавлення волі затриманого законом не передбачено.

Затримання підозрюваного допускається тільки після прийняття рішення про порушення кримінальної справи, оскільки конкретна підстава підозрювати особу в скоєнні злочину, як правило, виникає пізніше, ніж підстава для порушення кримінальної справи.

Затримання підозрюваного в кримінально-процесуальному порядку слід відрізняти від фізичного затримання, адміністративно-правового та інших видів затримання громадян, не пов’язаних із перевіркою причетності осіб до здійснення злочину і які не мають кримінально-процесуального характеру.

Затримання особи в кримінально-процесуальному порядку допускається в тому випадку, якщо її підозрюють у скоєнні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Оскільки затримання підозрюваного передбачає вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, під час прийняття рішення про затримання необхідно враховувати, що цей запобіжний захід, як правило, застосовується тільки у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки [71, c. 282-283].

При вирішенні питання про затримання неповнолітнього необхідно особливо враховувати тяжкість скоєного злочину.

Підозрюваний і його захисник має право оскаржити підстави та мотиви затримання до суду. За наслідками розгляду суддя може винести одне з рішень:

постанову про законність затримання (в разі згоди з рішенням органу дізнання);

постанову про задоволення скарги та незаконність затримання (у разі незгоди з рішенням органу дізнання); на таку постанову судді протягом 7 діб із дня ухвалення рішення прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником може бути подано апеляцію. Подання апеляції не припиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного в скоєнні злочину не може тривати більше ніж 72 години. Цей час надано органу дізнання (слідчому) для повідомлення прокурору про затримання, з’ясування причетності цієї особи до злочину і прийняття рішення про необхідність застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, прокурору — для перевірки законності й обґрунтованості затримання. Якщо орган дізнання встановить, що затримання підозрюваного було проведено необґрунтовано або підстави для затримання зникли, він зобов’язаний негайно звільнити затриманого за власною ініціативою, не чекаючи вказівки прокурора [9, c. 41-42].

Право на затримання підозрюваного в скоєнні злочину надано слідчому.

Затримання підозрюваного в скоєнні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним службових обов’язків здійснюється тільки у присутності офіційних представників цього органу.

Надання слідчому права затримувати особу, підозрювану в скоєнні злочину, дозволяє швидко й оперативно встановити особу, яка його скоїла, перешкоджає йому сховатися від слідства і суду. Цим правом слідчий може користуватися не тільки у справах, що перебувають у його провадженні, а й при безпосередньому виявленні ним ознак злочину.

При затриманні підозрюваного слідчий має право вимагати від органу дізнання сприяння в цьому або ж доручити затримання безпосередньо органу дізнання. Такі доручення є обов’язковими для органу дізнання.

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання чи застосування запобіжного заходу, а також із приводу всіх інших відомих йому обставин справи.

Показання підозрюваного — це повідомлення про обставини, що мають значення у справі, зроблене під час допиту або очної ставки особою, поставленою в процесуальне становище підозрюваного. Допит як підозрюваної особи, яку не було затримано і до якої не застосовувався інший запобіжний захід, є незаконним, отримані на такому допиті відомості є неприпустимими і не можуть використовуватись як докази [17, c. 154]. Якщо закінчився термін перебування особи як підозрюваного (припустімо, минуло більше ніж 10 діб з моменту взяття в підозрюваного підписки про невиїзд), то допитувати цю особу як підозрюваного також не можна, а якщо такий допит все ж таки проводився, то отримані дані є неприпустимими.

Для підозрюваного давання показань — тільки право, а не обов’язок. Підозрюваний не несе відповідальності за явно неправдиві показання. Якщо підозрюваний дає неправдиві показання, заявляючи, що злочин, в якому його підозрюють, скоїла інша особа (так звана обмова), то його не можна притягувати до відповідальності за явно неправдиве повідомлення про скоєння злочину.

Дача підозрюваним, а потім і обвинуваченим завідомо неправдивих показань не може розглядатися і як обставина, що обтяжує покарання. Підозрюваний може відмовитися давати будь-які показання, а може відмовитися відповідати тільки на певні запитання. Оскільки підозрюваний має право давати показання, його обов’язково повинні допитати у всіх випадках, коли він заявить про своє бажання дати показання.

Предмет показань підозрюваного — це обставини, які були підставою для його затримання й обрання запобіжного заходу, а також інші обставини, які можуть бути відомі підозрюваному. Підозрюваного допитують також про стосунки з потерпілими та свідками, іншими підозрюваними чи обвинуваченими.

Показання