С. Попов и Г. Цепляєва пропонують протокол про затримання підозрюваного складати негайно після затримання особи як підозрюваного. Це необхідно для того, щоб з моменту фактичного позбавлення волі забезпечити підозрюваному захисника. Вказані автори також вважають, що це важливо ще і тому, що інакше буде важко або навіть неможливо перевірити обґрунтованість твердження підсудного про психічний або фізичний тиск на нього співробітниками органу дізнання [57, c. 31].

І.А. Ретюнських всю процедуру затримання ділить: а) на міліційне затримання (процесуально не уповноваженою особою); б) дослідче затримання (процесуально уповноваженою особою на стадії порушення кримінальної справи); в) слідче затримання (процесуально уповноваженою особою на стадії досудового розслідування) і пропонує регламентацію для кожного з видів затримання прописати в Законі «Про міліцію» і КПК відповідно [59, c. 16].

Р. Абдрахманов вважає, що кримінально-процесуальне затримання як дія, що породжує ряд правових наслідків, повинна бути задокументована. Без цього затримання не вважатиметься процесуальною дією, не буде породжений юридичний факт. Факт кримінально-процесуального затримання фіксується протоколом затримання. З цієї миті слід обчислювати строк затримання [1, c. 21].

А. Орлова відзначає, що момент складання протоколу затримання слід розглядати як момент фактичного затримання, оскільки за змістом КПК моментом фактичного затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, слід визнавати момент здійсненого в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законом, фактичного позбавлення свободи пересування [53, c. 29].

Кримінально-процесуальне законодавство країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав [54, c. 34] підходить до вирішення цієї проблеми таким чином:

а) частиною 1 статті 134 КПК Республіки Казахстан встановлено: в строк не більше трьох годин з моменту фактичного затримання слідчий або дізнавач складає протокол, в якому вказуються підстави і мотиви, місце і час затримання (з вказівкою години і хвилин), результати особистого обшуку, а також час складання протоколу [74, c. 60];

б) пунктом 1 статті 95 УПК Киргизької Республіки встановлено: протокол про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, складається не пізніше за три години з моменту фактичного доставлення затриманого [72, c. 57];

в) частиною 1 статті 225 КПК Республіки Узбекистан встановлено: негайно після доставлення затриманого до міліції або іншого правоохоронного органу, черговий або інший співробітник правоохоронного органу по вказівці начальника повинні скласти протокол затримання з вказівкою: хто, ким, коли, за яких обставин, по яких вказаних в законі підставах затриманий; у скоєнні якого злочину підозрюється затриманий; у який час він доставлений до відділення міліції або інший правоохоронний орган [76, c. 424];

г) пунктом 1 статті 167 КПК Республіки Молдова встановлено: про будь-яке затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, орган кримінального переслідування в строк до 3-х годин з моменту позбавлення особи волі складає протокол затримання, в якому вказує підстави, причини, місце, рік, місяць, день і годину затримання, вчинене цією особою діяння, результати особистого обшуку затриманого, а також дату і годину складання протоколу [75, c. 145];

д) частиною 1 статті 158 КПК Республіки Білорусь встановлено: негайно після доставлення затриманого в орган кримінального переслідування посадовою особою, яка здійснила фактичне затримання, складається протокол, в якому вказуються підстави, місце і час фактичного затримання (з вказівкою години і хвилин), результати особистого обшуку, а також час складання протоколу. Частиною 2 цієї ж статті встановлено: орган дізнання, слідчий, прокурор протягом трьох годин з моменту доставлення підозрюваного в орган кримінального переслідування приймають рішення про затримання, про що виноситься ухвала, яка є правовою підставою для короткочасного тримання під вартою затриманого в місцях і на умовах, передбачених законом [73, c. 68].

Таким чином, аналізуючи світову практику і чинне кримінально-процесуальне законодавство країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав, випливає, що ст. 106 та 115 КПК України необхідно привести у відповідність шляхом внесення змін і доповнень.

Орієнтиром можуть бути положення, які містяться у розглянутих вище статтях кримінально-процесуальних кодексів країн СНД.

1.4. Процесуальне оформлення затримання підозрюваного

Протокол затримання складається згідно загальним правилам (Глава 6 КПК). Додаткові реквізити (підстава, мотив затримання) вказуються в відповідності з вимогами ст. 106 та 115 КПК. У протоколі відображаються дані про особу, яка проводить затримання (посада, звання, прізвище), потім дані про затриманого (прізвище, ім'я, по батькові, рік і місце народження, місце роботи, відомості про документ, що засвідчує особу). Обов'язково зазначаються початок і закінчення затримання [41].

Якщо затриманню передує захоплення підозрюваного на місці вчинення злочину, то початком затримання слід вважати момент доставлення.

Якщо затримання підозрюваного здійснюється за постановою слідчого, то початком затримання слід вважати момент оголошення особі, підозрюваній у вчиненні злочину, постанови про затримання.

Закінченням затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, є її фактичне звільнення з передбачених законом підстав.

Виходячи з цього, обчислюється час знаходження підозрюваного під вартою.

Про затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, орган дізнання або слідчий повідомляє її сім'ю, якщо відомо її місцепроживання. При затриманні за підозрою у скоєнні злочину сім'я підозрюваного повідомляється, якщо в результаті цього не виникають перешкоди для встановлення істини у кримінальній справі.

Про затримання неповнолітнього обов'язково повідомляються його батьки або особи, їх замінюючі.

Оскільки одночасно із затриманням проводиться особистий обшук, про нього теж складається протокол [15, c. 76-77].

Оскільки затримання виступає в ролі не тільки заходу процесуального примусу, але і засобу встановлення обставин,