Протокол затримання служить підставою для поміщення підозрюваного в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ). Передбачені спеціальні бланки (строгої звітності) цього документа. Протокол затримання, складений особою, яка проводила дізнання, затверджується начальником органу дізнання.

Протокол, складений слідчим, твердженню не підлягає. Протокол затримання підшивається до кримінальної справи, а дублікат долучається до справи. На корінці бланка, який залишається в черговій частині органу внутрішніх справ, крім інших даних проставляється дата обрання запобіжного заходу або звільнення підозрюваного з ІТТ.

У деяких випадках складається постанова про виконання цієї дії. Така необхідність виникає, наприклад, коли один орган, що має право на затримання, в порядку окремого доручення доручає провести затримання іншому органу. Постанова про затримання є процесуальним документом і тому повинна відповідати вимогам, що пред'являються до постанов, що виносяться при провадженні дізнання або досудового слідства. У постанові вказується, де і коли вона винесена, яким органом або посадовою особою. В описовій частині обов'язково викладаються стисло обставини справи, а також приводяться підстава і мотив затримання. У резолютивній частині повинно бути вказано, хто підлягає затриманню і кому доручається здійснити цей акт [24, c. 91-93].

Про звільнення з ІТТ орган дізнання або слідчий, як правило, виносять спеціальну постанову, хоча таке процесуальне рішення законодавством не передбачено. Практикою вироблена форма цієї постанови: вказуються час, місце її винесення, посада, звання, прізвище слідчого або особи, яка проводить дізнання. Описова частина містить дані про підставу, мотив і час затримання, вказівку на причини, через які цей захід процесуального примусу скасовується, і точний час звільнення (дата, години, хвилини).

Постанова оголошується під розписку підозрюваному. Один екземпляр постанови зберігається в документації ІТТ, інший долучається до кримінальної справи. Замість винесення постанови слідчий може дати начальникові ІТТ письмову вказівку про звільнення підозрюваного. Рішення про звільнення з ІТТ орган дізнання або слідчий приймають або самостійно, або по вказівці прокурора.

Розділ ІІ.

Тактика затримання злочинців у житлових приміщеннях та громадських місцях

2.1. Затримання злочинця в міській квартирі

Нерідко злочинець, озброєний як вогнестрільною, так і іншою зброєю, може переховуватися в умовах міста, коли є можливість тимчасово сховатися від правоохоронних органів. Таким тимчасовим укриттям може бути міська квартира родичів, друзів, знайомих.

В такій ситуації вирішальна роль у встановленні місця укриття озброєного злочинця належить співробітникам карного розшуку, дільничим інспекторам.

Інформація про місце укриття озброєного злочинця (адреса) може надійти до органів внутрішніх справ як від співробітників міліції, що ведуть його активний розшук, так і від сторонніх осіб, які можуть випадково надати необхідну інформацію.

Отримавши таку інформацію про ймовірне місце знаходження озброєного злочинця, керівник органу внутрішніх справ організує негайну перевірку отриманих оперативних даних. Не маючи даних про точне місцезнаходження злочинця, його озброєння, спроможності до озброєного опору, співробітники міліції не можуть розраховувати на успішні дії. Отже, поспішні, непродумані рішення щодо затримання злочинця можуть спричинити негативні наслідки. Тому для перевірки оперативної інформації і одночасно для встановлення спостереження за місцем знаходження злочинця (квартирою) за вказаною адресою направляються співробітники міліції. Уважно і обережно поговоривши з сусідами, встановивши ретельне, безперервне, приховане спостереження за місцем знаходження злочинця, співробітники міліції з'ясовують для себе всю необхідну інформацію і передають її керівнику органу внутрішніх справ [52, c. 145].

Після того, як інформація про місце знаходження озброєного злочинця отримала своє підтвердження, керівник органу внутрішніх справ дає вказівку на введення оперативного плану "Грім" і організує проведення операції. Будучи керівником операції, начальник органу внутрішніх справ приймає рішення на основі з'ясування задачі і оцінки обстановки.

Оперативна обстановка оцінюється відповідно до основних вимог нормативних актів МВС. Оцінюючи сили і засоби злочинця, а також сили і засоби органів і підрозділів внутрішніх справ, керівник операції визначає приблизну кількість і склад оперативних груп, які планується сформувати для проведення операції, їх озброєння, екіпіровку, у тому числі і забезпечення спеціальними засобами і засобами бронезахисту.

Певну складність представляє собою оцінка місцевості, яка буде здійснюватися після прибуття оперативних груп і керівника операції на початковий рубіж, - умовну лінію, що знаходиться на мінімальній відстані від місця знаходження злочинця, але у відносно укритих, захищених місцях. Початковий рубіж може проходити уздовж сусідніх будинків вулиці, кварталу так, щоб співробітників не було видно злочинцю з дверей, вікон, балконів.

В ході оцінки місцевості і місця затримання необхідно враховувати розташування будівлі щодо вулиці, інших будівель, кількість поверхів будівлі, в квартирі якої переховується злочинець, планування самої квартири, характер міжквартирних і міжкімнатних перегородок. В цих цілях можуть бути обстежені аналогічні квартири цього будинку. Також приділяється увагу наявності балконів, пожежних сходів, горищних люків, підвалів, запасних виходів з приміщення, стану вхідних дверей, їх розташуванню на сходовій клітці [50, c. 67].

Роблячи висновки з оцінки оперативної обстановки, слід визначити:

- місця, зручні для розташування співробітників груп бойового порядку з урахуванням умов спостереження, можливості маскування, маневру, позиції і можливості розміщення спостерігачів, снайперів;

-