ДИПЛОМНА РОБОТА

Земельне право України: поняття, предмет та напрями розвитку

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Земельне право України як галузь права: загальна характеристика.8

1.1. Поняття та ознаки земельного права України………………………9

1.2. Розвиток земельного права в умовах земельної реформи…………15

Розділ 2. Предмет земельного права України……………………………….…24

2.1. Поняття та ознаки земельних правовідносин……………………....24

2.2. Види земельних правовідносин……………………………………..31

2.3. Структура земельних правовідносин…………………………….…34

Розділ 3. Методи, принципи та система земельного права України………....43

3.1. Методи правового регулювання земельних відносин……………..43

3.2. Принципи земельного права України……………………………....46

3.3. Система земельного права України…………………………………56

Розділ 4. Сучасні проблеми вдосконалення правового регулювання земельних відносин……………………………………………………………..61

Висновки…………………………………………………………………………70

Список використаних джерел…………………………………………………..72

Вступ

Актуальність. Земельне право — одна з провідних галузей української системи права, правової науки і навчальна дисципліна. Як галузь правової науки земельне право базується на відповідній галузі земельного законодавства, яке, в свою чергу, відображає процес економічної, аграрної та земельної політики держави, визначеної переходом від планово-регульованої до ринкової економіки. З часу проголошення Україною у 1991 р. незалежності та започаткування розбудови суверенної держави, українські законодавці мали дати відповідь на важливі політичні, економічні й соціальні питання, в стислі строки розробити і прийняти ряд законодавчих актів, які б фундаментально змінили структуру суспільства та економіки, врегулювали нові суспільні відносини між людьми.

Земля, відповідно до Конституції України, є основним національним багатством [1]. Земля належить нині й належатиме в майбутньому до найбільш важливих об’єків матеріального світу. Землю не можна оцінити адекватно, оскільки припущення, що її не існує, призводить до висновку про те, що всі інші об’єкти матеріального світу взагалі позбавляються будь-якої цінності. Цінність землі, її важливість для розвитку людства в цілому зумовили той факт, що земля є предметом правового регулювання багатьох галузей права, основною з яких є, безперечно, земельне право. Земля є одним з основних елементів виробництва, за допомогою якого країна створює матеріальні цінності. Поряд із цим земля є природним об’єктом, який вже існує і не створюється людством. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля перебуває під особливою охороною держави.

Земельні правовідносини є суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею [ч. 1 ст. 2 ЗК України]. Вони регулюються Конституцією України [1], Земельним кодексом України [3], а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 2 ЗК встановила, що «земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею» [3]. Істотно, що саме ЗК включив до кола земельних відносин, навіть, правомочність по розпорядженню землями, тобто по визначенню юридичної долі земель, у тому числі й про їх відчуження.

Дослідженню проблеми правового регулювання земельних правовідносин, на відміну від правової регламентації використання і охорони інших природних ресурсів, в минулому була приділена значна увага, що зумовлювало необхідність всебічного аналізу даної проблеми. Їй був присвячений значний обсяг земельно-правової монографічної, дисертаційної, іншої наукової та навчальної літератури. Істотний внесок у дослідження земельних правовідносин, зокрема, зробили: В.І.Андрейцев [15], С.Б.Байсалов, В.П.Балезін, Г.С.Башмаков, З.С.Бєляєва, Р.Д.Боголюбов [24], Ю.О.Вовк, В.К.Григор’єв, Л.І.Дембо, І.А.Дмитренко, А.Є.Єренов, Б.В.Єрофєєв, Ю.Г.Жариков, І.О.Іконицька, В.А.Кабатов, М.Д.Казанцев, А.М.Каландадзе, В.А.Кікоть, С.М.Кравченко, М.І.Козирь, О.С.Колбасов, О.М.Колотинська, М.І.Краснов, О.І.Крассов, П.Ф.Кулинич, В.Л.Мунтян, М.Т.Осипов, І.В.Павлов, І.Ф.Панкратов, В.В.Петров, О.О.Погрібний, Г.М.Полянська, В.К.Попов, О.А.Рябов, П.Д.Сахаров, М.А.Сиродоєв, В.І.Семчик, А.С.Стамкулов, М.Ф.Степанко, Я.Я.Страутманіс, Д.А.Суржан, Н.І.Титова, А.М.Турубінер, Л.П.Фоміна, В.П.Цемко, Г.В.Чубуков, В.О.Чуйков, Ю.С.Шемшученко, В.В.Янчук, В.З.Янчук, Г.Ф.Ясінська та ін. Ними розроблена теорія земельного права в умовах виключного права державної власності на землю, детально проаналізовані право землекористування, правовий режим окремих складових частин земель державного земельного фонду, проблеми вдосконалення та підвищення ефективності правового забезпечення раціонального використання і охорони земель як головного природного багатства, а також досліджені інші важливі земельно-правові питання, які мають теоретичну і практичну значущість. Багато з науково обгрунтованих висновків і рекомендацій, які мають практичне значення, були закріплені в земельному законодавстві.

Однак зазначені правові проблеми правового регулювання земельних відносин досліджувалися в той час, коли в законодавстві існувала монополія держави на землю, використовувалися здебільшого адміністративні методи управління економікою та природними ресурсами, була встановлена значна централізація у вирішенні питань використання і охорони земель. Такого правового режиму вимагала об’єктивна реальність, зумовлена необхідністю здійснення індустріалізації та колективізації в сільському господарстві, повоєнної відбудови народного господарства, забезпечення безпеки країни тощо. У дослідженнях права власності і права користування землею не враховувалися екологічні чинники, що нівелювало відмінності між майновими об’єктами і земельними ресурсами [14, c.51].

Перехід до демократичних методів управління в умовах становлення ринку зумовив необхідність нового підходу до правового регулювання земельних відносин, пов’язаного зі скасуванням централізму та монополії державної власності на землю, активним включенням певної частини земельних правовідносин в ринкову економіку з урахуванням їх особливостей, викликаних тим, що земля виконує передусім екологічні функції. Між тим даний чинник диктує необхідність науково обгрунтованого реформування земельних правовідносин, оскільки від цього залежить вирішення інших соціально-економічних та правових проблем [15, c.92].

В Конституції України закріплена певна правова основа здійснення земельної реформи, зокрема визначені юридичні форми належності землі відповідним суб’єктам. Завдяки цьому підтверджені раніше встановлені Земельним кодексом України положення про багатосуб’єктність в праві власності на землю і праві землекористування. В свою чергу це зумовило необхідність всебічного наукового дослідження комплексу правових питань належності та використання землі, оскільки конституційні приписи носять загальний характер і потребують глибокого наукового аналізу в напрямку пошуку оптимального і правильного співвідношення потрібних для цього публічно-правових і приватноправових методів.

При цьому важливо враховувати такі перетворення в усіх сферах суспільного життя, які проявляються, зокрема, в приватизації майна державних