Таким чином, новий підхід до правового регулювання земельних відносин в своїй основі мусить грунтуватися на визнанні того факту, що земля становить собою не тільки специфічну нерухомість, об’єкт власності та користування, основний засіб виробництва і просторовий базис. Її треба розглядати передусім як природний об’єкт, який складає основу життя і діяльності суспільства і виступає одним із основних елементів екосистеми (навколишнього природного середовища).

Метою роботи є комплексний аналіз поняття, ознак та структури земельного права України, особливості правового регулювання земельних правовідносин в Україні, сучасні проблеми вдосконалення такого регулювання. Це зумовило такі завдання наукового пошуку:

1) охарактеризувати поняття та ознаки земельного права України;

2) здійснити аналіз історії розвитку земельного права України та його стан під час проведення земельної реформи;

3) проаналізувати поняття та ознаки земельних правовідносин;

4) проаналізувати поняття види земельних правовідносин;

5) проаналізувати поняття структуру земельних правовідносин;

6) дослідити методи правового регулювання земельних відносин;

7) охарактеризувати принципи земельного права України;

8) охарактеризувати систему земельного права України;

9) визначити сучасні проблеми вдосконалення правового регулювання земельних відносин.

Предметом дослідження є земельне право України як галузь права, його поняття та предмет, методи правового регулювання, принципи та система.

Об’єктом дослідження є наукові праці представників земельно-правової науки та нормативно-правові акти, що регулюють земельні правовідносини.

Методи дослідження. В роботі використані: історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-функціональний, комплексний та інші методи наукового пізнання.

За допомогою історичного методу були досліджені історичні аспекти та особливості встановлення земельного права як галузі. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі поглядів науковців та визначення відповідних понять. За допомогою флрмально-юридичного методу аналізувалися положення нормативно-правових актів. Системно-функціональний метод застосовувався в процесі дослідження та становлення земельного права.

Науковою основою для проведення дослідження стали праці українських вчених-правознавців в галузі земельного права: Вівчаренка О.А., Заставської Л. П., Погрібного О. О., Семчика В. І., Колодія А. М., Медведчука В. В., Титової Н.І. та ін.

Були також використані доробки учених-правознавців представників радянської та російської правової науки в галузі земельного права: Волкова Г. А., Ерофеева Б.В., Улюкаева В.Х., Варламова А.А., Петрова А.Е.

Основною нормативно-правовою базою роботи є Конституція України, Земельний кодекс України, Укази Президента та постанови Веховної Ради України в галузі земельного права України.

Наукова новизна полягає в тому, що дипломна робота виконана на новому теоретичному рівні і є комплексеим дослідженням сутності та змісту поняття, предмету земельного права та напрямків його розвитку.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дипломній роботі положення, узагальнення та висновки можуть бути використані в процесі подальших досліджень проблеми вдосконалення правового регулювання земельних відносин.

Структура і обсяг роботи. Структура дипломної роботи зумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел.

Повний обсяг роботи становить – 76 сторінок, з яких основний текст – 60 сторінок, кількість використаних джерел – 62 найменуванння.

Розділ 1. Земельне право України як галузь права: загальна характеристика

1.1. Поняття та ознаки земельного права України

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціональ-ного використання земель, створення умов для під-вищення їхньої ефективності, охорони прав організа-цій та громадян як землевласників і землекористу-вачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання [46, c. 12].

Земельне право — спеціальна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України [1], Земельний і Цивільний кодекси [3, 4].

Земельне право як наука розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галузі земельних правовідносин, як спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права є не лише норми права і правові інститути, що складають систему галузі права, а й, крім того, питання розвитку земельного законодавства (правотворчої і правозастосовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного пра-ва, їх наукового обгрунтування і реалізації, вивчення досвіду розвитку земельного права в зарубіжних країнах.

Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на науково-методологічне забезпечення вивчення земельного права у вищих та середніх навчальних закладах України, на сприяння засвоєнню студентами основ земельного права, вміння реалізувати норми земельного права і земельне законодавство на практиці.

Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) ре-алізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і гро-мадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.

Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об'єкт права відносилась до речевого права, а земельні відносини регулювались нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель — також і нормами публічного права. До предмета цивільного права відносились власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом з побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі разом із земельними ділянками на-зивались нерухомістю і розглядались як єдиний об'єкт суспільних від-носин, їх правового регулювання.

Земельне право регулює земельні відносини, які в окремих випадках стикуються, поєднуються чи переплітаються з державними, організаційно-адміністративними,