Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Характер і особливості земельних правовідносин значною мірою зумовлені специфікою їх об’єкта - землі, яка виконує багатоаспектні функції. Вона не "матеріальна", не "сільськогосподарська", не "фінансово-активна", не "хлібосольна" - вона життєво та світоглядно важлива основа існування [31, c. 12].

Земля, будучи одним з відносно самостійних природних об’єктів, в той же час є найважливішою частиною єдиної екосистеми. При цьому від якісного стану землі багато в чому залежить екологічне благополуччя кожної людини і суспільства в цілому. Цей об’єкт природи є об’єктивною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, а також існування всіх інших біологічно активних організмів. Тому при характеристиці землі як об’єкта земельних правовідносин діють екологічний і економічний чинники. Саме дана обставина зумовлює необхідність особливого еколого-економічного підходу до цього об’єкта природи [31, c. 13].

В умовах повсюдного загострення екологічної обстановки та природних катаклізмів земля України перетворюється на резерв участі країни у світових інтеграційних процесах. Зокрема, в міграціях та переселенні населення, у розвитку природного землекористування та виробництві екологічно чистої продукції, у збагаченні неродючих земель за рахунок українського чорнозему і багато в чому іще [15, c. 15].

Земля, навіть будучи нерухомістю, не належить до майна у звичайному розумінні, виступаючи в земельних правовідносинах передусім як об’єкт природи. Цей природний об’єкт виконує істотні екологічні функції. Включення певної частини землі в цивільний товарообіг не означає визнання її звичайним товаром. Слід розрізняти землі, повністю вилучені із майнового товарообігу; землі, які обмежено беруть участь у цьому товарообігу; землі, які повністю беруть участь в такому товарообігу в порядку, встановленому чинним законодавством.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі [ст.19 ЗК України].

Земля, будучи унікальним природним об’єктом, є цінністю особливого роду і суто цивілістичний підхід до регламентації суспільних правовідносин, які виникають з приводу землі, обмежений. Цивільно-правові приписи щодо окремих земельно-правових інститутів носять додатковий, субсидіарний характер і діють через відсутність відповідних норм у земельному законодавстві.

Проте земля - це тільки частина єдиної екологічної системи, яка має свою правову форму у вигляді екологічного права як самостійної галузі права. Земельне право входить до складу цієї галузі як підгалузева структура. Такий підхід забезпечує єдність екологічних відносин, їх правової форми з певною диференціацією на підгалузі права. Співвідношення екологічного і земельного права виявляється в тому, що екологіч-не право розглядається як самостійна (некомплексна) галузь права з підгалузевою структурою. Така позиція зумовлена тим, що єдині екологічні відносини мають декілька самостійних різновидів (земельні, водні, лісові, гірничі та ін.). Сутність єдності зазначених відносин полягає в тому, що вони виникають, здійснюються та припиняються з приводу певних природних об’єктів, які перебувають в нерозривному зв’язку між собою і розвиваються за відповідними законами природи. Саме цей об’єктивний зв’язок виступає основою існування єдиних екологічних відносин, які мають свої специфічні різновиди (земе-льні, водні, гірничі, лісові та ін.). Названі різновиди відносин мають власні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права (земельного, водного, гірничого, лісового та ін.). При такому підході зберігаються єдність і певна видова диференціація екологічного права. Земельне право, будучи загальною юридичною формою земельних відносин, поміж підгалузей екологічного права посідає провідне, домінуюче місце. Це зумовлено особливою роллю землі як об’єкта земельних відносин [41, c. 10].

Отже, право на землю як одне із різновидів соціальних прав нерідко існує як таке, незалежно від того, закріплене воно в нормативному порядку. Його сутність полягає в тому, що воно виникає з існуючого ставлення індивіда до навколишнього природного середовища безвідносно до державної влади.

Право на землю становить собою особливу цінність, якою володіє людина внаслідок своєї фізичної та соціальної природи. Воно може розглядатися як частина більш загального природного права людини на здорове довкілля. Тому зазначене право виступає фундаментальною передумовою життєдіяльності людини і є підставою для того, щоб відповідні дії індивідів або їх груп були соціально виправданими.

За своїм змістом земельні правовідносини характеризуються тими правами й обов'язками, які повинні визначати поведінку їх учасників. Так, праву того чи іншого громадянина на отримання землі відповідає обов'язок державного органа надати чи сприяти в наданні йому земельної ділянки. Праву орендодавця, що здав ділянку в оренду, відповідає обов'язок орендаря своєчасно виплатити орендну плату за користування землею.

Розділ 3. Методи, принципи та система земельного права України

3.1. Методи правового регулювання земельних відносин

У теорії права поряд з висвітленням питання предмета правового регулювання багато уваги приділяється вивченню методів правового регулювання.

Під методом правового регулювання суспільних відно-син розуміють сукупність способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини, на поведінку людей.

Земельно-процесуальні норми регулюють спеціальний порядок захисту земельних прав, процедуру реалізації їх на практиці. Так, нормами земельного права встановлено порядок вилучення (викупу) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам та організаціям,