Якщо нормами адміністративно-процесуального права встановлено порядок накладення на осіб, які допустили адміністративне правопорушення у сфері земельних відносин, адміністративного стягнення, то нормами земельного права встановлено порядок застосування земельно-правових санкцій.

Наприклад, місцеві ради можуть звертатися з позовом до суду про припинення права власності на землю та права ко-ристування земельною ділянкою у випадках використання землі не за цільовим призначенням, нераціонального використання або способа-ми, що призводять до зниження родючості грунтів і забруднення, якщо уповноважені державні органи письмово попередили власників землі і землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у місяч-ний строк, якщо в разі неусунення цих порушень на винних було на-кладено адміністративне стягнення і винні особи не усунули порушень у наданий для їх усунення строк.

Досить значними є відмінності земельного права від кримінально-процесуального права. Останнє регулює відносини кримінального судочинства за порушення земельного законодавства з ознаками кримінального злочину. Ним встановлено порядок порушення кримінальної справи, проведення попереднього розслідування, розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, а також у касаційній і наглядовій інстанціях.

Нормами земельного законодавства дано перелік правопорушень, за які винні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність [ст. 115 ЗК України]. Вид юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні конкретних норм земельного законодавства, цим законодавством не визнається. Санкції за злочинні правопорушення у сфері земельних відносин передбачені у Кримінальному кодексі України. Порядок кримінального судочинства з цих, як і з будь-яких інших, кримінальних порушень закону визначається криміналь-но-процесуальними нормами.

Підсумовуючи, можна дійти таких висновків:

1) земельне право є самостійною комплексною галуззю права в правовій системі України. Нормами земельного права регулюються специфічні земельні відносини, які складають предмет земельно-правового регулювання;

2) предмет земельно-правового регулювання в окремих випадках на засадах комплексності узгоджується, поєднується, стикується з предметом правового регулювання відносин інших галузей права з питань, що стосуються землі;

3) визначити предмет земельного права, відокремити його від предмета регулювання іншими галузями права можливо за умови комплек-сного підходу до вивчення всіх сторін правовідносин, об'єктом яких є земля, визначення предмета правового регулювання перерахованих вище та інших галузей права шляхом їх виокремлення [47, c. 49].

3.2. Принципи земельного права України

Термін «принцип» тлумачиться як наукові чи моральні засади, правило, основа, від якої не відступають. Принцип розглядається також як щось ґрунтовне, постійне, ідея, що має силу незалежно від часу та обставин; узагальнення, яке виведено із спостереження численних фактів і підтверджене практикою [49, c. 64].

Принципи права виводяться як його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основоположних засад у земельному законодавстві, пронизують його систему і вдосконалюються разом з їх розвитком. Виходячи з цього, принципи земельного права можна поділити на конституційні, загаль-но-правові та спеціальні.

Це означає, що:

а) Конституція України має найвищу юридичну силу;

б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати;

в) норми Конституції України є нормами прямої дії;

г) звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод лю-дини і громадянина можливе безпосередньо на підставі Конституції України;

д) Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя і здо-ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю;

є) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність;

є) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави;

ж) у Конституції України закріплено, що земля є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13). Земля є основним національ-ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14). Кожний громадянин має право користуватися землею як при-родним об'єктом відповідно до закону. Право власності на землю га-рантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними осо-бами та державою виключно відповідно до закону [статті 13 та 14].

Будучи відтвореними в Земельному кодексі України, в інших нормативно-правових актах про землю, конституційні принципи трансформуються в загально-правові принципи. До останніх відносяться такі принципи:

а) спеціальне регулювання земельних відносин;

б) поєднання імперативного і диспозитивного регулювання;

в) встановлення плюралізму форм власності на землю;

г) віднесення до суб'єктів права приватної власності на землю лише громадян та юридичних осіб України;

д) рівноправність усіх суб'єктів у земельних відносинах;

є) поєднання прав і обов'язків землевласників та землекористу-вачів;

є) гарантування і державний захист земельних прав фізичних і юридичних осіб та держави.

Система спеціальних принципів земельного права структурно побудована за схемою системи земельного права. Ряд спеціальних принци-пів земельного права є пріоритетними, займають більш високе становище порівняно з рештою принципів («ієрархія принципів»). Виходячи з ієрархії, можна зробити таку класифікацію спеціальних принципів зе-мельного права:

1. Пріоритет екологічного благополуччя навколишнього середовища в процесі використання земель. Цей принцип проявляється в наступному:

а) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості грунтів, поліп-шення природного середовища;

б) система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні дже-рела та інші компоненти навколишнього середовища;

в) розробка