3.3. Система земельного права України

Систематизація право-вих явищ здійснюється на підставі формально впорядкованих право-відносин, які регулюються відповідними правовими нормами, що за змістом об'єднуються в інститути і галузі права [47, c. 107].

Групи однорідних правових норм у певній сфері суспільного життя за змістом об'єднуються в інститути права. Наприклад, інститут права власності на землю, інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначення, інститут землеустрою тощо. Це первинна ланка системи права. Однорідні правові інститути, нормами яких регулюються відносини у певній сфері суспільного життя, наприклад, земельні відносини, складають галузь права. Всі галузі права складають систему права України, сутність якої полягає в наявності впорядкованої сукупності правових норм і правових інститутів, кожний елемент яких займає в цій сукупності певне місце. Воно визначається функцією, соціальним призначенням кожної норми в структурованій за формою і змістом системі права. Всі елементи впорядкованої структури відповідної сукупності взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

З врахуванням соціальних функцій правові норми об'єднуються в інститути не схоластично, а згруповуються в певній структурованій однорідності і послідовності, забезпечуючи єдність у правовому регулюванні суспільних відносин. У системі земельного права, наприклад, виділяються такі основоположні інститути: права власності на землю, державного регулювання земельних відносин, регулювання використання земель і угод, об'єктом яких є земля. У певній послідовності розмішуються інститути, якими визначається правовий режим земель відповідних категорій, зокрема, земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, лісового і водного фондів; правовий режим земель, що належать громадянам, юридичним особам і державі; правовий режим земель, що особливо охороняються, земель запасу та інших.

Формування системи земельного права, таким чином, здійснюється на засадах структуризації права України в цілому, яка створюється як багаторівнева структура в традиційному типовому порядку: правова норма – правовий інститут – підгалузь – спеціальна галузь (комплексна спеціалізована галузь). Вона охоплює чотири основних її рівні: структуру окремого нормативного припису (норми права); структуру правового інституту; структуру галузі права; структуру права в цілому, яка визначається як система права України [55, c. 63].

Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядається у сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як навчальної дисципліни.

Система земельного права розглядається як науково обгрунтоване послідовне розміщення однорідних інститутів і норм, що об'єднані в інститути в залежності від змісту, функцій, цільового призначення і способів їх реалізації, які обумовлені характером та особливостями суспільних земельних відносин, що ними регулюються.

Земельно-правові норми та інститути, як і норми та інститути в ін-ших галузях права, поділяються на загальні і спеціальні (особливі).

Перші становлять загальну частину земельного права. Нормами загальної частини регулюються усі відносини, що є предметом земельного права в цілому. Спеціальна або особлива частина охоплює правовим регулюванням спеціальні (окремі) підгрупи земельних суспільних від-носин. Це норми, які стосуються регулювання земельних відносин, об'єктом яких є землі відповідних категорій.

Вищенаведене дає підстави побудувати систему земельного права України з таких інститутів:

Загальна частина.

1. Державне регулювання земельних відносин і визначення складу земель за категоріями.

2. Право власності на землю, в тому числі право приватної, колективної, державної власності.

3. Право постійного і тимчасового землекористування, в тому числі на умовах оренди.

4. Компетенція місцевих рад та органів місцевої державної адміністрації у галузі регулювання земельних відносин на їх території.

5. Правове регулювання угод, об'єктом яких є земля.

6. Правове забезпечення цільового і раціонального використання земель по законодавству України.

7. Правове регулювання землеустрою.

8. Захист земельних прав громадян і юридичних осіб та порядок вирішення земельних спорів.

9. Земельний процес.

10. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

Особлива частина.

11. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

12. Правовий режим земель населених пунктів (міст, селищ, міського типу, сільських населених пунктів).

13. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

14. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

15. Правовий режим земель, що належать громадянам.

16. Правовий режим земель, що належать юридичним особам.

17. Правовий режим земель лісового фонду.

18. Правовий режим земель водного фонду.

19. Правовий режим земель запасу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. [ Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006].

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України [254к/96-ВР], Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Отже, як ми бачимо, земельне право - це складне соціально-політичне і економічне явище, яке має певну систему. Його першоосновним елементом є правові норми, які і