утворюють дану правову систему. Правова норма – це правила поведінки суб’єктів земельних відносин, якими вони повинні керуватися, здійснюючи свої дії та вчинки, приймаючи відповідні рішення. Окремі правові норми формуються в групи норм, які називаються правовими інститутами. Норми, які складають правовий інститут, контролюють не окремі дії, а всю сутність земельних відносин.
Розділ 4. Сучасні проблеми вдосконалення правового регулювання земельних відносин
Перехід до цивілізованих форм ринкових відносин потребує реформування багатьох напрямів соціально-економічного розвитку держави і суспільства, включаючи перетворення характеру земельної власності та її правового забезпечення. Стало очевидним, що багато надій, які покладалися на попередні реформи, не виправдалися, а надмірна централізація і монополізація землі державою завадила здійсненню багатьох соціально-економічних програм, що намічалися. З ломкою архаїчних державних підвалин та інститутів, утвердженням і впровадженням у життя політики незалежної, суверенної правової держави як гаранта стабілізації громадянського суспільства постала нагальна потреба докорінно перетворити земельні правовідносини з тим, щоб вони могли забезпечити проведення соціально спрямованої та екологічно орієнтованої земельної реформи. На її реалізацію й були спрямовані положення нового Земельного кодексу України [53, c. 76].
Сучасний стан земельних правовідносин не залишає сумніву, що суттєві прорахунки були допущені під час визначення шляхів реалізації земельної політики. Зокрема, помилковим виявилося уявлення про націоналізацію землі як форму передачі її у власність держави. Практично це призвело до класичної форми монополізації землі з боку держави та її інститутів.
По суті, націоналізація землі, тобто юридична безоплатна передача земельних ділянок (наділів) у власність нації, всього народу, що проживає в межах територіальних кордонів держави, так і не була здійснена, хоча формально-юридично ця політична й економічна акція у більш загальній формі була продекларована.
Екологічному аспекту щодо призначення землі також не придавалось належної уваги, а часто мало місце і пряме ігнорування його на різних рівнях державної діяльності. Результати такого ставлення до землі дуже швидко далися взнаки:
·
почалася деградація її якісного і кількісного складу;
·
відбувалось зниження родючості грунтів;
·
розширювались площі кислих, забруднених земель;
·
підвищувалась їх радіоактивність;
·
починались необоротні негативні зміни генетичного фонду живої природи і людини [27, c. 129].
Ось чому стимульована земельним законодавством приватизація земель має бути орієнтована насамперед на реальну безоплатну передачу частини земельних ділянок низькорентабельних, економічно слабких сільськогосподарських підприємств з оперативним юридичним оформленням права приватної власності на ці ділянки відповідним юридичним і фізичним особам з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на засадах асоціювання сільськогосподарських виробників, розвитку селянських (фермерських) господарств, різноманітних форм використання земель особистих підсобних господарств, присадибних ділянок, дач і садів.
Тому, на нашу думку, одним з методів вдосконалення земельних правовідносин є проведення земельної реформи.
Важливим питанням, яке виникає у зв'язку з реформуванням земельних правовідносин є принципи її здійснення. Сформульовані на першому етапі проведення земельних перетворень на селі завдання, по суті, мали концептуальний характер, а трансформація власності на землю розглядалась як головне завдання земельної реформи. Саме земельна власність, її конкретні форми і структура значною мірою і тепер визначають зміст земельних правовідносин у державі, а через них - і у всій системі соціально-економічних відносин [28, c.68].
Однак фундаментальне завдання, яке ставилось перед земельною реформою - радикально змінити відношення до землі як до національного багатства шляхом розширення спектра форм власності, залучення до виробництва нових власників, зацікавлених і спроможних ефективно, раціонально, по-господарськи та екологобезпечно використовувати сільськогосподарські земельні ресурси - практично не вирішено. Формально створені багаточисельні землевласники на селі не мають ніякої можливості впливати на розв'язання цієї надзвичайно важливої проблеми.
Тому посилення екологічних вимог, вимог ресурсо-екологічної безпеки при використанні сільськогосподарських угідь, розробка і реалізація заходів щодо збереження та підвищення їх родючості, налагодження жорсткого контролю за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень Земельного кодексу та іншого земельного законодавства мають стати цільовими орієнтирами нового етапу реформування земельних правовідносин в Україні [27, c.133].
Разом з тим необхідно відмітити, що до цього часу відсутні помітні зрушення і у розв'язанні такого важливого завдання земельної реформи, як розвиток ринкового та неринкового земельного обігу. Останній покликаний сприяти:
·
розумній концентрації сільськогосподарських угідь у руках дбайливих і відповідальних власників;
·
підвищенню результативності використання цих угідь;
·
їх використанню, зменшенню негативних антропотехногенних навантажень на ґрунтовий покрив.
Вирішення цих життєво важливих завдань вимагає цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової, організаційної та економічної бази функціонування в Україні цивілізованого земельного ринку.
Як уже згадувалось, очікуваних позитивних результатів земельні перетворення в українському селі не дали, а сама земельна реформа ще не досягла своєї кінцевої мети. Поки що не вдалося:
·
стабілізувати агропромислове виробництво;
·
істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної агропродукції;
·
ефективність використання земельних ресурсів;
·
знизити землемісткість сільського господарства в нашій державі;
·
покращити екологічний стан сільськогосподарських угідь;
·
зберегти ґрунт від виснаження та деградації.
Тому слід продовжувати земельну реформу та вдосконалювати земельні правовідносини, насамперед в аграрній сфері, вносячи певні зміни у форми і методи здійснення земельних перетворень на селі. Доцільно, на мій погляд, внести певні корективи в існуючу систему земельної оренди, державного контролю за раціональним та екологобезпечним використанням усіх земель сільськогосподарського призначення, посилити увагу і збільшити інвестування землеохоронних і землемеліоративних заходів.
Щоб земельна реформа в Україні найближчим часом була спроможна дати реальні та відчутні позитивні результати, необхідно вирішити щонайменше чотири великих групи складних і нелегких проблем [17, c.95].
1. Проблеми, пов'язані зі стабілізацією аграрного виробництва, істотним покращанням фінансового стану сільськогосподарських підприємств різних форм правовласності та господарювання, посиленням інвестиційної діяльності в усіх сферах національного АПК.
З цією метою вкрай необхідно розвивати підприємницьку ініціативу на селі, надавати агропромисловим товаровиробникам пільгові кредити, дотації на деякі