Земельне право має багато спільних рис з цивільним правом. Цивільним правом визначаються суб'єкти права всіх форм власності на землю (приватної, колективної, державної і комунальної), правоздатність і дієздатність юридичних і фізичних осіб; регулюються договірні відносини, в яких земля виступає як об'єкт договору нарівні з іншими майновими об'єктами; вирішуються питання застави землі, сервітуту, відшкодування шкоди, заподіяної землі і майновим об'єктам, розташованим на земельних ділянках. І це цілком природно, оскільки раніше в Україні, Росії, а нині в багатьох інших країнах земля розцінювалась і розцінюється як майновий об'єкт, є об'єктом товарного обігу, проте земельні відносини регулювались і регулюються земельним правом.

Земельне право, використовуючи норми цивільного права з питань власності, оренди, юридичної особи, припинення майнових відносин, розширює сферу своєї дії, регулює земельні відносини, які мають свої предмет, особливості, специфіку, відмінності і потребують особливих методів правового регулювання [33, c. 20].

Співвідношення між земельним і фінансовим правом полягає в тому, що фінансове право регулює відносини в галузі бюджету, доходу, податків, видатків, бюджетного фінансування, фінансового контролю і грошового обігу. Методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів.

Земельне право у багатьох випадках узгоджується з екологічним правом, оскільки земля є одним з основних об'єктів природи і засобів сільськогосподарського виробництва. Особливістю землі як об'єкта природи є те, що вона використовується для забезпечення життєдіяльності людини, всіх живих істот [26, c. 123].

Основними засадами екологічного права є охорона землі, як і інших об'єктів навколишнього середовища, створення правовими засобами сприятливих умов для її збереження і раціонального використання. Земля відноситься до одного з найважливіших об'єктів природних ре-сурсів, вона є природним надбанням людства.

Земельне право розглядає землю як природний ресурс і як економічну категорію, як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Саме тому земельні правовідносини мають значні відмінності, які складають самостійний предмет правового регулювання і дають підставу для створення самостійної галузі земельного права [26, c. 125].

Предметом земельного права є земельні відносини економічного і соціального змісту. З цих міркувань земельне право поділяє всі землі за своїм цільовим призначенням на сім категорій. Земельне право регулює відносини приватної, колективної, державної і комунальної власності, зокрема у питаннях виникнення, зміни і припинення права власності [17, c. 49].

Земельне право узгоджується, взаємодіє, але не ототожнюється з екологічним правом. Предметом екологічного права є екологічні відносини, що складають систему правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, до яких входять і земельні ресурси.

Екологічне право в теорії права розглядається як комплексна галузь права, до складу якої на засадах підгалузі входить поряд з іншими і земельне право. Необхідно лише підкреслити, що на рівні підгалузі до екологічного права входять лише окремі інститути земельного права, перш за все ті, норми яких регулюють відносини у сфері раціонального використання та охорони землі як об'єкта природи [27, c. 125].

Особливість земельного права як самостійної галузі полягає в тому, що предметом його регулювання є переважно економічні земельні відносини, які виникають у зв'язку з виникненням і припиненням права власності на землю і права землекористування, використання землі як території для розташування населених пунктів, об'єктів промисловості, транспорту, оздоровчого та іншого призначення, як основного засобу сільськогосподарського виробництва, з визначенням цільового призначення порядку та умов використання землі, відносини, що входять до предмета земельного права і стосуються екологізації землекористування. Характерною ознакою є вимоги норм земельного права щодо діяльності землевласників і землекористувачів в процесі здійснення ними своїх правочинів, а також щодо здійснення землевпорядних дій, спрямованих на забезпечення цільового господарського використання земель.

Але оскільки земля є одним із найважливіших об'єктів природи, то природно, що екологічні відносини, які виникають у процесі використання землі, регулюються нормами як екологічного, так і земельного права. Виходячи з цього, окремі інститути земельного та екологічного права мають комплексний характер. Не дублюючи, вони доповнюють один одного, в своїй сукупності забезпечують правову охорону землі як об'єкта природи і раціональне господарське використання землі у відповідності з її цільовим призначенням як об'єкта економічних і соціальних відносин.

Земельне право відрізняється від аграрного права тим, що предметом останнього є суспільні виробничі відносини, які виникають і здійснюються у сфері виробництва сільськогосподарської продукції. Земля використовується у сільському господарстві як основний засіб виробництва. Використання землі як засобу сільськогосподарського виробництва є основним елементом афарних відносин, що мають суто економічне щжначення. Об'єктом аграрних, відносин є землі лише сільськогосподарського призначення. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, є частиною аграрних відносин. Вони стосуються питань реалізації права власності на землю і землекористування, передачі земельної ділянки в оренду, виділення полів сівозмін, підвищення родючості землі в процесі її господарського використання, боротьби з ерозією, псуванням і забрудненням [24, c. 305].

На відміну від аграрного, норми земельного права, предметом якого є земельні відносини, спрямовані на забезпечення цільового використання, на створення належних правових умов раціонального використання цих земель, встановлення їх правового режиму і правової охорони.

Більшість норм земельного права відносяться до так званих матеріальних норм. Це, зокрема, норми, які визначають категорію земель, право власності на землю, права та обов'язки суб'єктів права на землю, правовий режим земель відповідних категорій тощо. Одночасно земельне право містить ряд процесуальних норм, які створюють своєрідний механізм реалізації матеріальних норм [23, c. 101].

Отже, підсумовуючи все вище сказане, земельне право можна розглядати як сукупність