В результаті земельної реформи на основі принципово нових земельних відносин має бути забезпечено високоефективне використання сільськогосподарських угідь, всебічна охорона та розширене відтворення родючості грунтів, екологічно врівноважене ведення землеробства, вирішення у найкоротші строки продовольчої проблеми та створення конкурентоспроможного на європейському й світовому агропродовольчих ринках національного АПК. Таким чином, від самого початку здійснення земельної реформи слід визнати: головний критерій оцінки реформування земельних відносин - це висока еколого-економічна й соціальна ефективність аграрного землеволодіння та землекористування.

Концепція сучасної земельної реформи в Україні грунтується на таких наріжних принципах:

? проведення земельної реформи з урахуванням потреб ринкової економіки;

? раціональне, високоефективне й екологобезпечне використання земельних ресурсів, підвищення родючості та всебічна охорона грунтів;

? міжгалузевий, загальнодержавний характер реформування земельних відносин;

? науково обгрунтовані методи, способи і темпи роздержавлення та приватизації землі (насамперед сільськогосподарських угідь);

? поступове формування цивілізованого та регульованого державою земельного ринку;

? встановлення виважених цін на землю;

? створення земельних банків та інших інституціональних структур для успішної реалізації земельної реформи і досягнення її стратегічної мети у найкоротші строки [15].

В ході проведення земельної реформи в Україні відбулася трансформація форм власності на землю. Ще у 1999 р. у державній власності перебував увесь земельний фонд, а на початок 2007 р. частка державної власності на землю зменшилася більше ніж удвічі і становила 48,8%. У власність недержавним сільськогосподарським підприємствам за цей час передано майже 28 млн. га, або 46% загального земельного фонду держави. Частка приватної земельної власності нині досягла 5,2% (табл. 1) [51, c.10].

Таблиця 1

Розвиток форм власності на землю в Україні

Показник | 2003 | 2004 | 2005 | 2006

Тис.грн. | % | Тис.грн | % | Тис.грн. | % | Тис.грн. | %

Загальна земельна площа, в т.ч. |

60354,8 |

100 |

60354,8 |

100 |

60354,8 |

100 |

60354,8 |

100

Державна власність | 57822,6 | 60,2 | 55148,5 | 54,9 | 30701,2 | 50,9 | 29426,6 | 48,8

Власність недержавних сільгосппідприємств |

2118,9 |

36,6 |

24766,6 |

41,0 |

26563,3 |

44,0 |

27796,0 |

46,0

Приватна власність | 1925,4 | 3,2 | 2446,6 | 4,1 | 3090,3 | 5,1 | 3132,2 | 5,2

Значні зрушення відбулися у перерозподілі земельних угідь між різними формами господарювання на селі. Площа земельного фонду державних сільськогосподарських підприємств скоротилася з 11,8 млн. га у 1997 р. до 3,3 млн. га у 2006 р., або в 3,6 раза. Натомість площа земель, що перебувають у власності та користуванні громадян, збільшилась відповідно з 2,6 до 7,2 млн. га, тобто майже у 2,8 раза. Площа земель сільськогосподарських акціонерних товариств нині вже перевищує 3,6 млн. га.

Отже, якісне перетворення земельних правовідносин диктує необхідність розгляду питання про шляхи і перспективи їх розвитку, а також вдосконалення правових форм цих відносин у зв’язку з виникненням декількох форм власності на землю. Одним із важливих завдань сучасної земельної реформи в Україні є формування ринку землі. Без такого ринку навряд чи можна вважати цільним і логічно завершеним перетворення земельних відносин на зразок європейських. Формування земельного ринку у нашій державі необхідно починати з трансформації суспільної думки, психології людей щодо приватної власності на землю та торговельних операцій з нею. Недостатньо визнати приватну земельну власність, законодавчо закріпити потенційну можливість її існування - головне, щоб люди усвідомили: власник землі як такий має право використовувати її і для ринкових цілей і реалізувати свій інтерес у використанні її як засобу виробництва, об'єкта оренди і, зрештою, торгівлі.

Тільки усвідомивши необхідність ринку землі, можна розробити правові акти, економічні механізми та організувати відповідні інституції, здатні забезпечити ефективне функціонування земельного ринку у державі. Українське законодавство має обов'язково враховувати досвід розвинутих країн з регулювання земельних відносин, формування та функціонування національного земельного ринку, управління земельними ресурсами.

Розділ 2. Предмет земельного права України

2.1. Поняття та ознаки земельних правовідносин

Правовідносини – наслідок дії права як соціального і державного інституту.

Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки [23, c. 57].

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини немислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають правового регулювання. Якщо норма права – статичний стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким чином право впливає на поводження людей.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні) [19, c. 304].

До матеріальних відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами розуміють систему соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин (того, з приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш двох суб’єктів і відповідну поведінку учасників правовідносин. “Інтерес – от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим, заради