рішень державних органів, процедуру розгляду земельних спорів, якщо вони виникають, тощо [16, c. 110].
За своїм юридичним змістом найбільш складними є земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави як власника землі. Управлінський державний орган, як і будь-який власник, має право повного володіння землею. Ці відносини держави ще називають абсолютними земельними правовідносинами. Однак, це не означає, що держава може нехтувати економічними законами чи нормами права, не рахуючись із законними інтересами землекористувачів. Держава, як і всі інші власники землі, повинна намагатися будувати свої відносини з користувачами її землею на взаємовигідній основі.
Державний орган, який діє в якості господарюючого суб'єкта, повинен проявляти підвищену увагу до того, щоб його власні дії та дії його партнерів - володільців землі, не завдавали збитків природі, щоб у складених за його участю орендних договорах знайшли відображення належні права третіх осіб, наприклад власників комунікацій, що проходять по земельній ділянці, і т.ін.
Земельні правовідносини можуть поділятися за ступенем взаємних зобов'язань їх учасників. Вони можуть бути відносинами рівноправності (партнерськими) і відносинами підлеглості однієї сторони іншій [31, c. 169]. Як правило, рівноправні земельні відносини виникають між тими чи іншими громадянами або юридичними особами. Так, погодження між сусідами про порядок використання суміжних ділянок здійснюється шляхом вільної домовленості. Одна сторона не може диктувати іншій обов'язкових умов поведінки, що не враховують інтересів сусіда. Сторони цих відносин зобов'язані в однаковій мірі не порушувати установленого порядку користування землею. Усунення порушень допускається не шляхом "самосуду", а компетентним органом держави [31, c. 171].
Партнерські відносини складаються між орендарем і орендодавцем, у тому числі у разі передачі земельної ділянки в оренду, оскільки учасники цих відносин зобов'язані поважати права один одного, добиватись взаємної згоди, не порушувати законних інтересів іншої сторони.
Під час відносин підлеглості складається інший характер поведінки суб'єктів права користування землею [35, c. 67]. В цих відносинах, як правило, однією із сторін є орган управління, який за законом правомочний давати ті чи інші вказівки землекористувачу, вимагати від нього відповідних дій, контролювати його поведінку тощо.
Поділ земельних правовідносин на види можна будувати і за іншими ознаками, в залежності від того, яку особливість земельних правовідносин ми бажаємо виділити і дослідити. Своє юридичне значення має, наприклад, класифікація земельних правовідносин за їх суб'єктом. Учасниками цих відносин можуть бути сільськогосподарські організації, товариства, акціонерні об'єднання, громадяни тощо.
За своїм змістом земельні правовідносини характеризуються тими правами і обовязками, що повинні характеризувати поведінку їх учасників. Так праву, того чи іншого громадянина, на отримання землі, відповідає зобовязаність державного органу надати або посприяти йому в отриманні земельної ділянки.
2.3. Структура земельних правовідносин
Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язків суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання. Якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками.
Як і інші правовідносини, земельні також складаються з декількох елементів:
·
норм права, якими необхідно керуватись при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;
·
суб'єктів права, тобто учасників земельних відносин;
·
об'єкта права - індивідуальновизначеної земельної ділянки, з приводу якої виникають земельні правовідносини;
·
змісту земельних правовідносин, тобто права і обов'язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні відносини. При цьому враховуються особливості суб'єкта і об'єкта цих відносин [15, c. 38].
На наш погляд, норми права недоцільно розглядати в якості елементу структури земельних правовідносин. Зміст конкретних земельних правовідносин, а також їх практичний вияв здебільшого залежить від розуміння тієї правової норми, яка служить для них основою.
Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки [22, c. 31]. Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.
Суб’єктами земельних правовідносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади [23, c.16].
Суб'єкт права власності на землю - це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіх суб'єктів права власності на землю рівні і захищаються способами, встановленими законом [19, c. 78].
До суб'єктів правових відносин, пов'язаних з виникненням права власності на землю, належать також особи, що вступають у відносини з приводу набуття даного права. Громадяни і юридичні особи як суб'єкти об'єднані змістом права приватної власності на землю, яке їм надано законодавством.
Суб'єктами права державної і комунальної власності є держава та територіальні громади. Участь даних суб'єктів у відносинах щодо власності на землю слід відрізняти від їх ролі в управлінні земельними ресурсами. У першому випадку (через відповідні державні органи) вони виступають в якості сторін у договорах купівлі-продажу чи оренди земельної ділянки, які регулюються цивільним законодавством.
У другому випадку суб'єкти виконують встановлені законодавством функції щодо контролю за використанням земельних ресурсів, організації землеустрою тощо. Органи державної влади та управління і органи місцевого самоврядування здійснюють управління і розпорядження землями, що перебувають у державній і комунальній власності.
Право приватної власності служить для задоволення інтересів власників - громадян і юридичних осіб. Державна і комунальна власність на землю забезпечує інтереси великих груп і народу України взагалі; населення, що мешкає на території комунальних утворень.
Для фізичних осіб громадян України можливість виступати суб'єктами земельних відносин ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 2 ЗК України. Власник земельної ділянки