може вільно за власним волевиявленням здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею. Залежно від категорії земель та від того, власник це земельної ділянки чи землекористувач, виникають різні права та обов'язки.
Іноземці та особи без громадянства наділені однаковим обсягом дієздатності з громадянами України, проте щодо цієї групи фізичних осіб існують певні загальні обмеження: здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України [25, c. 39].
Щодо участі в земельних відносинах для іноземців та осіб без громадянства існують також певні обмеження. Наприклад, ч. 4 ст. 81 ЗК встановлює, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Водночас земельне законодавство дозволяє іноземним громадянам та особам без громадянства набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності [ч. 2 ст. 81 ЗК].
Суб’єктом права державної власності на землю виступає держава. Народ же, як соціально-політичний суб’єкт у правовому аспекті не є, на наш погляд, суб’єктом власності на землю, хоча В.В.Носік дотримується іншої точки зору.
Державна власність на землю створює передумови для більш ефективного здійснення екологічних, економічних та інших заходів. Держава як власник землі забезпечує її належну охорону з метою поєднання інтересів усіх соціальних суб’єктів, а також раціональне і ефективне використання зе-мель, які перебувають у державній власності, екологічну рівновагу при експлуатації всіх земель, заходи екологічної безпеки та ін.
Як бачимо, право державної власності на землю забезпечує реалізацію земельних інтересів усіх без винятку соціальних суб’єктів. Саме поєднання таких інтересів є об’єктивною передумовою закріплення в законі принципу рівності всіх форм власності на землю [40, c. 75].
Власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом [cт. 90 ЗК України].
Власники земельних ділянок зобов'язані:
а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок [cт. 91 ЗК України].
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі ;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом [cт. 95 ЗК України].
Землекористувачі зобов'язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів [cт. 96 ЗК України].
Права суб’єктів земельних правовідносин виникають у людини від народження, постійно існують у процесі її життєдіяльності, є об’єктивно необхідними, оскільки людина не може обійтися без землі, яка використовується як шляхи сполучення, а також для задоволення її культурно - і комунально-побутових потреб. Дані права забезпечують нормальне функціонування і життєдіяльність суб’єкта. По суті такі права є складовою частиною права людини на життя і їх можна було би назвати абсолютними, бо в певних випадках їх не можна ні змінити, ні припинити. Разом з тим необхідно виділити й відносні природні земельні права. Виникнення цих прав можна пов’язувати з настанням життєво важливих конкретних обставин. Наприклад, набуття суб’єктом статусу фермера (фермерського господарства) зумовлює його право на землю, без якої він не може обійтися .
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Тому держава не може не визнавати