Державний контроль припускає наявність двох рівнів ознак: загальних ознак, тобто таких, котрі притаманні категорії “діяльність”, і особливих, тобто таких, котрі відрізняють його від інших видів державної діяльності (і одночасно від інших видів соціальної діяльності).

У даному дослідженні йде орієнтація на розуміння поведінки як категорії більш широкої, ніж діяльність. Такий підхід є давно відомим науці [51, с.82], його слід визнати домінуючим у юриспруденції [45, с.133; 72, с.49-58]. В.М.Кудрявцев вказує на діяльність як на найвищий рівень поведінки. Нижчий рівень – це рух тіла. Більш вищий рівень поведінки – це дія, тобто серія рухів тіла, спрямованих на один об’єкт. Наступний рівень поведінки – операція, котру утворює ряд дій. Рух тіла, дія, операція – є вчинок за умов наявності у них соціального значення (вчинок – не рівень, а соціальна характеристика поведінки) [45, с.133-135]. “Сукупність дій, операцій, вчинків, спрямованих на досягнення єдиної мети, і утворює діяльність” [45, с.135], котра за іншим визначенням є “динамічна система взаємодій суб’єкта зі світом, у процесі котрих відбувається виникнення і втілення в об’єкті психічного образу та реалізація опосередкованих ним відносин суб’єкта у предметній діяльності” [105, с.101].

Огляд чинного законодавства України зумовлює доцільність використання у контексті визначення поняття державного контролю слів про те, що це діяльність, котру здійснюють “уповноважені на те суб’єкти”. Справа тут не у тому, щоб звернути увагу на легальність статусу суб’єкта державного контролю, а на легальність, так би мовити, його походження. Нелегальних суб’єктів державної діяльності у правовій державі, якою Україна себе проголосила (ст.1 Конституції України), немає і не може бути, усі вони – суб’єкти права з чітко окресленим колом повноважень. Справа тут у тому, що коло суб’єктів державного контролю дуже широке, тому їх перелік у визначенні поняття державного контролю призведе до його лінгвістичного перевантаження, і, як наслідок, прикладної малоцінності, нездатності бути достатньо чіткою одиницею сприйняття та мислення. Одночасно зазначимо, що у юридичній літературі і законодавстві як аналог терміна “уповноважений на те суб’єкт” використовується термін “компетентний суб’єкт”, але останній припускає застосування обмежувального тлумачення при з’ясуванні його значення (“компетенція” – це: 1) коло питань, котрі хто-небудь добре знає; 2) коло повноважень, прав; [70, с.256]), тому перевагу треба надати першому терміну як зрозумілому не тільки юристам.

Суб’єкт контролю завжди має певний об’єкт чи предмет контролю. Термін “об’єкт” (від лат. objectum – предмет) – це “річ, предмет … об’єктом називають те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості …” [132, с.313]. У свою чергу предмет – це “річ, об’єкт у самому широкому значенні, усе існуюче … що має індивідуальну форму” [132, с.360].

Слід звернути увагу, що хоча у наукових дослідженнях об’єкт і предмет дослідження співвідносяться як загальне і часткове, у літературі вони іноді не завжди у повній мірі розрізнюються. Так, Ю.Г.Ткаченко, орієнтуючись на погляди О.М.Леонт’єва (предмет діяльності – це те, що протистоїть суб’єкту діяльності: предмет праці, предмет роздумів) [52, с.40], Л.П.Буєвої (предмет діяльності – це “сфера соціальної дійсності, котра зазнає перетворення або відтворення”) [12, с.185], С.Л.Рубінштейна (предмет діяльності – це результат діяльності, а не об’єкт, на котрий спрямована сама діяльність) [109, с.258], вказує на проблему розуміння “предмета діяльності” як на таку, котра припускає або ствердження, що предмет діяльності – те, на що вона спрямована, або ствердження, що предмет діяльності – те, що вона утворює [126, с.17]. Враховуючи думку Г.С.Ареф’євої про те, що діяльність суб’єкта відносно об’єкта відбувається не тільки у практичній, але й у теоретичній сфері, і тому її предметом можуть бути як матеріальні, так і ідеальні об’єкти [5, с.56], Ю.Г.Ткаченко дійшов висновку про існування предметів першого порядку, тобто результатів практичної діяльності щодо перетворення природного та соціального світу, та предметів другого порядку – результатів відбиття предметів першого порядку (результатів суспільної свідомості: образів, мірил-норм) [126, с.18].

Зазначений матеріал дає підстави для висновку, що для суб’єкта об’єкт діяльності завжди одночасно є і об’єктом відбиття у свідомості, і об’єктом свідомого впливу, тобто впливу цілеспрямованого (має за мету досягнення певного результату).

Аналіз змісту діяльності суб’єкта державного контролю – це той крок у поступовому просуванні уперед на шляху обгрунтування поняття державного контролю, котрий є кульмінаційним, оскільки він припускає з’ясування насамперед якісних ознак контрольної діяльності, дозволяє констатувати її якісну визначеність серед інших видів державної діяльності.

Оскільки контрольна діяльність – це діяльність свідома, а “свідомість являє собою єдність знання і відношення до нього, котрі знаходять прояв у вольовій поведінці людей” [80, с.137], то у цій діяльності знаходять прояв такі функції свідомості як пізнавальна, оціночна та регулятивна.

Ці функції свідомості знайшли достатньо докладний опис у юридичній літературі при дослідженні природи правосвідомості. Назви цих функцій зустрічаються у працях К.Т.Бєльського [7, с.66], Е.А.Лукашової [54, с.105-106], В.А.Щєгорцова [145, с.31-34]. Орієнтуючись на погляди даних авторів можна розрізняти і інші функції свідомості, але саме вказані функції слід визнати основними (такими вони визнаються і в літературі, присвяченій дослідженню правосвідомості [144, с.134]). Окрім того, саме ці функції відповідають меті даного контексту роботи, котра, як відомо, у вузькоспрямованому дослідженні і є критерієм відбору істотних ознак об’єкта, котрих у нього може бути нескінченно багато [141, с.142-143]. А мета роботи у даному контексті: висвітлення основних моментів свідомості дій суб’єкта