Проте існує ще одна група відносно самостійних і незалежних конституційно визначених державних органів, котрі також здійснюють контроль, але вже не як основну, а як одну із функцій їх діяльності. Такими позавідомчими державними органами є: Центральна виборча комісія; Вища рада юстиції; Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.

Функціонування усіх вищевказаних органів унормовано на законодавчому рівні, що підкреслює загальнодержавне значення їх діяльності (у тому числі - контрольної).Узагальнюючи сказане, за суб’єктами (з урахуванням особливості об’єкта їх контролю) розрізняють наступні види контролю:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Парламентський контроль є найвищим видом державного контролю в Україні, що зумовлено статусом Верховної Ради України (представницький орган усього народу України, єдиний орган законодавчої влади тощо) в системі органів Української держави. Про контрольні повноваження парламенту в літературі пишуть достатньо часто. Так, В.Медведчук вказує, що у “відповідності з Конституцією України, Верховна Рада здійснює не тільки законодавчу, але й установчі та контрольні функції” [58, с.6]. Контрольні повноваження називаються серед найважливіших повноважень парламенту [73, с.129].

Вихідним загальним конституційним положенням про парламентський контроль є п.33 ст.85 Конституції України, згідно до якого до повноважень Верховної Ради України належить: “здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією”. Інші пункти зазначеної статті вказують на контрольні повноваження, що стосуються тих, чи інших об’єктів парламентського контролю: виконання Державного Бюджету (п.4), діяльність Кабінету Міністрів України (п.13), використання іноземних позик (п.14).

Президентський контроль можна спостерігати, коли він вирішує питання про відповідність чи невідповідність якостей певної особи вимогам, зумовленим характером тієї чи іншої посади. Так, глава Української держави, наприклад, згідно зі ст.106 Конституції України “вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України” (п.14), “Призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави” (п.17).

Складовою частиною президентського контролю є контроль Ради національної безпеки і оборони України. Зумовлено це тим, що згідно зі ст. 5, 6, 10 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року [98] Президент України не тільки формує персональний склад цього органу, але й його очолює, також рішення даного органу вводяться в дію указами Президента України, тобто підконтрольність цього органу Президенту України очевидна. Цей умовивід підтверджує і сам законодавець. Приміром, у ст. 24 Закону України “Про розвідувальні органи України”[102] зазначено, що контроль за діяльністю цих органів “…здійснюється Президентом України, в тому числі через керовану ним Раду національної безпеки і оборони України”.

Адміністративний контроль у сучасній Україні здійснюють органи виконавчої влади. Саме їх “контроль прийнято називати адміністративним” [78, с.418], тому що органи виконавчої влади нерідко називають органами державного управління (у вузькому значенні), а термін “адміністрація” походить від лат.administratio – керування, управління, одне із значень цього терміна: “органи виконавчої влади” [115, с.23].

Система органів виконавчої влади припускає розрізнення за суб’єктами таких видів адміністративного контролю як: вищий (урядовий контроль), відомчий (контроль центральних органів виконавчої влади), місцевий (контроль місцевих органів виконавчої влади).

Судовий контроль в сучасній Українській державі є характерною рисою діяльності її судової влади. Існує точка зору, що в незалежній Україні саме Закон України “Про статус суддів” від 22 травня 2008 року [103] “започаткував становлення… судової системи як самостійної гілки влади, що було згодом закріплено у Конституції” [118, с.5], у її ст.6.

Судовий контроль у юридичній літературі визначається як один із “елементів судової влади”, котрий має тісний зв’язок з її “основною функцією - правосуддям” [133, с.110], у свою чергу, правосуддя розглядається як “одна із форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян…” [138, с.7], тобто судовий контроль спрямований на безпосередню охорону та захист конкретних суб’єктивних прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права. Судовий контроль притаманний судам загальної юрисдикції. Що стосується Конституційного Суду України, він є органом контрольної влади в Україні. Проте існує і “характеристика Конституційного Суду як судового органу (органу судової влади)” [122, с.34].

Прикладом, котрий демонструє судовий контроль у дії, є контроль з боку судів за діями органів прокуратури при обранні такого запобіжного заходу як арешт. Так, приміром, у 1998 році з числа оскаржених до суду 2,7 тис. санкцій прокурорів на арешт більше третини скарг задоволено, також судами за даний рік було звільнено з-під варти 9771 особа [10, с.4].

Конституційний контроль в Україні здійснюється Конституційним Судом України, котрий згідно зі ст.147 Конституції України “є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні”. Конституційний Суд України є органом контрольної влади. Аналогічну позицію займає, наприклад, і М.Тесленко [122, с.34], хоча існує точка зору, що цей суд не є органом