те, що використання термінів “законодавча влада”, “виконавча влада”, “судова влада” у правничому слововжитку є явищем масовим і звичним. Наявність цих видів державної влади усвідомлюється громадянами як дещо цілком природне, невід’ємне у державному житті не тільки в Україні, але й, загалом, у будь-який демократичній країні світу. Цей факт уможливлює його оцінку зі словами “до позитивних якісних змін в державно-правовій дійсності звикають швидко” , оскільки, безперечно, є хронологічна підстава для такого роду висновку, адже офіційний статус в Україні зазначені влади придбали ще досить недавно – 28 червня 1996 року. У цей день була прийнята Конституція України, ст.6 котрої проголошує: “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”.
Контрольна влада – це ще одна влада, котра фігурує у переліку влад, серед яких традиційно називають лише законодавчу, виконавчу та судову. Сьогодення життєдіяльності держав, на одному рівні із зазначеною класичною тріадою влад однозначно розмістило ще і контрольну владу. Остання, “згідно з однією із теорій у науці конституційного права” є “влада, яка займає самостійне місце у системі розподілу влад поряд з законодавчою, виконавчою і судовою владою” [11, с.313].
Як бачимо, контрольна влада - це влада, що діє поруч з іншими, але має ознаки, котрі відрізняють її від них. Щоб з’ясувати ці ознаки, звернемо увагу на те, що у взаємоконтролі влад беруть участь усі влади. Окрім того, державними органами, що уособлюють ту чи іншу гілку влади, завжди здійснюється самоконтроль, а також при наявності їх ієрархічної системи, контроль вищими органами підпорядкованих органів. Проте контроль у діяльності влад, органів, що їх уособлюють, не є їх основною функцією. Контроль лише слугує, приміром, збереженню балансу влад, їх незалежності, самостійності. У той же час, у кожної з влад, як і взагалі у кожного державного органу, є власна основна функція, котра і зумовлює їх самостійний статус у розподілі влад, тобто розподіл влад на законодавчу, виконавчу, судову здійснюється за функціональною ознакою (у однієї влади є одна основна, власна функція, саме вона – критерій відокремлення влад, розгалуження влади). Логічно припустити, що наявність існування контрольної влади серед інших можна констатувати лише за умов існування у органів, що її уособлюють, власної основної функції, відмінної від основних функцій інших влад, а саме: контрольної функції, тобто контроль – це і є основна функція контрольної влади. Як пише О.Ф.Дашковська: “Основними критеріями виділення контролю в самостійну гілку влади є універсальність контрольної функції, що випливає з суті публічної державної влади, і наявність системи органів, для яких контрольна функція є головною” [22, с.13]. Майже аналогічно пише і В.Є.Чіркін: “у будь-якої держави є універсальна контрольна функція, що випливає з суті публічної, державної влади. Дана функція, очевидно, реалізується особливою гілкою влади - контрольною” [140, с.11-12]. У даних словах відтінок імовірності має бути відсутнім. Ця позиція зумовлюється невід’ємністю управління і контролю, управлінської і контрольної функції держави. У зв’язку з чим логічно припустити, що контрольна функція держави є об’єктивною передумовою появи такої гілки влади, котра спеціально призначена для контрольної діяльності.
На користь такої позиції свідчить, приміром, ст.26 Розділу І (“Структура держави”) Конституції Греції, у котрій говориться, що “Законодавчі функції здійснюються Парламентом і Президентом Республіки”, “Виконавчі функції здійснюються Президентом Республіки і Урядом”, “Судові функції здійснюються судами…” [39, с.255]. Як бачимо, зазначене свідчить про можливість появи у основних законах слів, котрі називають органи держави, що здійснюють “контрольні функції” або “контрольну функцію”. Проте можливий і інший підхід, наприклад у конституції Швеції є глава з назвою: “Контрольна влада” [39, с.727], але найчастіше у основних законах є окремі розділи або статті, які називають органи, функції котрих вказують на їх приналежність саме до контрольної влади.
Контрольна влада – конкретне поняття, її уособлюють певні конкретні органи, ознаки котрих і відображають ознаки контрольної влади.
Серед основних ознак органів контрольної влади розрізняють ознаки загальні (притаманні усім зазначеним органам, вони репрезентують органи контрольної влади як такі у першому наближенні до них) і спеціальні (вони відображають особливості окремих органів).
Загальні ознаки - це: монофункціональність; загальнодержавний характер діяльності; автономність; системність.
Монофункціональність полягає у тому, що органи контрольної влади мають, як і “представники” законодавчої, виконавчої, судової влади, і на це ми вже вказували вище, одну функцію, що є основною (домінуючою) функцією їх діяльності, її зміст відрізняє дану владу від інших у розподілі праці між ними, тобто цей зміст (“контроль”) вказує на трудову (функціональну) спеціалізацію контрольної влади у сукупній праці влад.
Загальнодержавний характер діяльності органів контрольної влади – ще одна основна ознака цих органів, котра є своєрідним доповнюючим аспектом їх монофункціональності і підкреслює – здійснення ними функції контролю у кількісному вимірі стосується практично усіх суб’єктів права в країні. Але загальнодержавний характер функціонування органів контрольної влади не слід розглядати однопланово, оскільки він знаходить прояв або у загальнодержавному значенні, або масштабі діяльності даних органів. Так, результати діяльності Конституційного Суду України, об’єктивовані у відповідних актах-документах, мають загальнодержавне значення. Як конкретний приклад можна вказати на наступне положення ст.150 Конституції України: “…Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”. З іншого боку, характерним моментом повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини насамперед є загальнодержавний масштаб його діяльності щодо об’єктів відповідного контролю. Так, згідно зі ст.2 Закону