Слід наголосити, що в сучасній Україні, згідно з положенням Закону України від 12 липня 2001 року “Про внесення змін до Закону України ”Про прокуратуру” [88], вже існує у межах діяльності прокуратури не загальний нагляд за дотриманням законності, а нагляд за додержанням і застосуванням законів.

Екстраполюючи репрезентовану вище класифікацію на правову систему України, слід зазначити, що і в ній існують відповідні органи, а саме:

-

-

-

-

Проте, хоча Рахункову палату В.Гергелійник називає органом контрольної влади [15, с.82], в Україні науковці, зазвичай не включають її до кола цих органів.

Згідно зі ст.98 Конституції України Рахункова палата здійснює “Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України”. Відповідно до положень Закону України “Про Рахункову палату” [101] Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй, вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави (ст.1). Проте гл.4 зазначеного Закону має назву: “Контроль Верховної Ради України за діяльністю Рахункової палати”, ст.32 цієї глави (“Взаємовідносини Верховної Ради України з Рахунковою палатою”) вказує, що “Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати на основі підзвітності і підконтрольності”.

“Підконтрольність” Рахункової палати свідчить про відсутність у неї такої ознаки органів контрольної влади як субординаційна автономність. У той же час, при можливій зміні у майбутньому відповідних положень зазначеного закону на користь закріплення у ньому положення про підпорядкованість Рахункової палати “тільки положенням закону”(такий “стан речей” згадувався нами раніше стосовно аналогічного органу Австрії), її можна буде називати органом контрольної влади. Рахункова палата – орган максимально наближений до органів контрольної влади, серед тих, котрі мають у тій чи іншій мірі їх основні ознаки. Аналогічне можна сказати і про прокуратуру України (згідно зі ст.7 Закону України “Про прокуратуру” “Дiяльнiсть прокуратури пiдконтрольна Верховнiй Радi України”).

Загалом, слід визначити, що в Україні є: 1) органи контрольної влади: Конституційний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 2) органи квазіконтрольної влади: Рахункова палата; прокуратура України (у особі Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів як суб’єктів прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів).

Треба зазначити, що на відміну від статусу такого автономного органу як Конституційний Суд України, статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини може зумовити появу думки про необхідність його розглядання як парламентської структури (Уповноважений формально здійснює “парламентський контроль”), проте Уповноважений є органом контрольної влади, оскільки він хоча й призначається парламентом та звітує перед ним, але, головне, є підпорядкованим лише закону (у збірному значенні цього слова), у своій діяльності, як ми вже наголошували раніше, керується лише Конституцією України, законами України, ратифікованими парламентом міжнародними договорами України.

Що стосується органів квазіконтрольної влади, то вони мають ряд основних ознак органів контрольної влади, але факт відсутності їх підпорядкованості лише закону, унеможливлює віднесення цих органів до контрольної влади (елемент підпорядкованості контрольної влади іншим робить самостійність її існування фікцією, загалом спричинює алогічність її існування).

У той же час, те що було сказано про Рахункову палату, прокуратуру України можна сказати, наприклад, про Вищу раду юстиції, її дистанційованість від органів контрольної влади достатньо велика. Згідно з Законом України “Про Вищу Раду юстиції” [87] вона є “незалежним органом” (ст.1) і здійснює кадровий контроль стосовно суддів (окрім Конституційного Суду України) та прокурорів. Але ця її функція існує у завуальованій формі (Закон її прямо не називає), вона не може бути визнана основною, оскільки і ст.131 Конституції України і ст.3 зазначеного Закону функції Вищої ради юстиції зв’язують з наступним: вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або звільнення їх з посад; розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснює дисциплінарне впровадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів; розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Як бачимо, хоча Вища рада юстиції і використовує у своїй діяльності такий класичний спосіб контрольної діяльності як перевірка, наприклад, нею здійснюється “Перевірка даних про дисциплінарний проступок” (ст.40), проте зміст її юрисдикційних повноважень, а саме: можливість, зокрема, приймати рішення про дисциплінарну відповідальність, слід визнати істотним аргументом на користь тези про функціонування цього органу поза межами кола тих, котрі охоплюються поняттям “контрольна влада”. Такий умовивід зумовлюється тим, що у даному підрозділі увага була зосереджена виключно на основних ознаках, визначених у якості критерію приналежності відповідних органів до контрольної влади, тоді як у літературі серед цих ознак називають і інші. Проте опис цих ознак не має чіткого елементу систематизації, узагальнюючої структурованості, їх констатація багато у чому є результатом підходу, методологічним підгрунтям котрого є формально-логічна посилка спрощувального характеру: органи контрольної влади не можуть мати рис діяльності, притаманних органам будь-якої іншої влади.

Якщо надати певну систематизацію тому, що написане із позицій зазначеного підходу [140, с.13; 11, с.313], то органи контрольної влади: 1) не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада; не займаються