Пізнавальний аспект контрольної діяльності пов’язаний з її зовнішнім ініціюванням чи її самостійним ініціюванням суб’єктом контролю, він характеризується активним або пасивним відбиттям у свідомості суб’єкта контролю фактів, що відображають поведінку (стан) об’єкта контролю. Активне (пошукове) відбиття даного роду фактів припускає самостійне продукування суб’єктом контролю тієї технологічно цілісної сукупності дій, котрі призводять до реєстрації (фіксації) відповідних фактів, тобто, кажучи образно, саме він, і тут це головне, робить “перший” крок щодо запуску “конвеєру” дій, спрямованих на збір зазначених фактів. Пасивне відбиття фактів відрізняється тим, що “перший” крок до їх реєстрації (фіксації) робить інший суб’єкт, взаємовідносини котрого з суб’єктом контролю припускають вторинну реєстрацію (встановлення) останнім даних фактів на підставі поданої про них інформації для прийняття відповідного рішення.

Характеризуючи пізнавальний аспект контрольної діяльності, потрібно зв’язати відбиття фактів, що відображають поведінку (стан) об’єкта контролю із свідомістю суб’єкта контролю, але ці факти можуть фіксувати і технічні засоби. Останні слід розглядати як продовження свідомості суб’єкта контролю, інструменти, котрі виносять свідомість суб’єкта за його межі. Серед технічних засобів є такі, що тільки відбивають (констатують) певні факти як фрагменти об’єктивної реальності, і є такі, котрі у певній спосіб і оцінюють факти. Останню функцію виконують засоби машинного контролю, котрі застосовуються, зокрема, в учбовому процесі: наприклад, існує програма комп’ютерного тестування “Студент-тест” [49, с.5]. Такого роду функція покладена людиною у сучасному світі насамперед на технічні засоби із штучним інтелектом (певні комп’ютерні системи). Цим засобам – характерна риса сьогодення контрольної діяльності, котру також зачепила хвиля роботизації людської праці.

Оціночний аспект контрольної діяльності іноді знаходить пряме текстуальне відображення у законодавстві. Так, згідно зі ст.1 Закону України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності” від 31 січня 2009 р. “орган з контролю – орган, який здійснює оцінювання…” [85]. Зазначений аспект припускає, що відповідні факти фіксуються суб’єктом контролю у якості предмету оцінки, оскільки оціночна діяльність як відомо припускає наявність предмету оцінки і критерію оцінки.

Реалії предмета оцінки можуть свідчити про його відповідність або невідповідність критерію оцінки (оціночному критерію), тобто певний факт поведінки (стану) об’єкта контролю може бути оцінений скрізь його “призму” як позитивний або негативний. “Критерій оцінки” – поняття, котре вимагає з позицій концепції правової держави унеможливлення будь-якого суб’єктивізму у його застосуванні. Тому останнє припускає необхідність внесення правової основи, правового обмеження у контрольну діяльність стосовно її оціночного критерію через застосування, наприклад, формулювання: “правомірний оціночний критерій”. Право є протилежністю свавіллю, анархії, беззаконню. Термін “правомірний оціночний критерій” – імператив, котрий вказує на неможливість застосування до фактів як предмета оцінки такого критерію, що знаходиться поза сферою права. Цю сферу визначає не суб’єкт контролю на свій власний розсуд, дана сфера окреслюється нормами права. Її конкретизація можлива завдяки такому правовому поняттю як компетенція. Дії суб’єкта контролю у межах його компетенції – це дії правомірні, вихід за межі компетенції спричинює компетенційні спори [23, с.32], або кваліфікується як правопорушення, наслідком котрого є юридична відповідальність. Суб’єкти державного контролю повинні бути одночасно і суб’єктами юридичної відповідальності у визначених законодавством випадках. У той же час, аналогом слів “правомірний оціночний критерій” може бути термін “належний оціночний критерій”, проте він має більшу ступінь абстрактності, ніж вислів “правомірний оціночний критерій”. Останній термін чіткіше вказує на зв’язок оціночного критерію державної контрольної діяльності з правом, тому саме його доцільно використати у визначенні поняття державного контролю для підвищення рівня “прозорості” його формулювання.

Слід зазначити, що загалом поняття державного контролю не є і не може бути аналогом поняття державного контролю в державному управлінні, оскільки межі державного управління окреслені суверенітетом держави, її територією, тоді як певні об’єкти державного контролю (наприклад, об’єкти військової, економічної зовнішньої розвідки) можуть знаходитись і поза територією держави, територіальними межами державного управління. Узагальнений критерій державної оцінки цих об’єктів – “національні інтереси України”. Даний критерій фігурує, приміром, у ст.1 Закону України “ Про розвідувальні органи України”[102].

Логічним продовженням оціночного аспекту контрольної діяльності є її регулятивний аспект, котрий припускає вжиття певних заходів реагування , спричинених фактами, що були предметом оцінки. У межах даного аспекту “здійснюється… “перехід” від мислення до практики, до прийняття державно-правових рішень” [130, с.13]. Цей аспект “прив’язує” оцінку з обов’язковим її наслідком, без котрого її існування не мало б ніякого практичного значення. Характер оцінки (позитивна, негативна) вимагає вжиття адекватних цьому заходів. Приміром, заходом реагування на позитивні факти (позитивно оцінені) може бути застосування заохочення як одного із стимулів правомірної поведінки суб’єктів права. Негативні факти (негативно оцінені) вимагають застосування санкцій: поновлюючих (поновлюючих порушений “стан речей”) або штрафних (карально-репресивних). Заохочення, санкції складають лише частину можливих заходів реагування, уся система котрих “працює” на те, щоб у державі був реальним правопорядок, “гарантом, контролером і охоронцем” [131, с.443] якого є саме держава.

Паралельно можна зазначити, що суб’єкт контролю, не завжди одночасно є як суб’єктом оцінки фактів, встановлених у процесі здійснення контрольної діяльності, так і суб’єктом застосування заходів реагування. Тому необхідно наголосити у визначенні державного контролю, що це діяльність, яка спрямована не на “встановлення фактичних даних… і визначення їх відповідності (невідповідності)… оціночним критеріям”, а на “встановлення фактичних даних… задля визначення їх відповідності (невідповідності)… оціночним критеріям, котрі припускають застосування… заходів реагування…”, тобто оцінка фактів, як і заходи реагування на оцінені факти –