Контроль суб’єктів місцевого самоврядування - це самостійний вид контролю в Україні, існування котрого слід зв’язувати з прийняттям Конституції України. Один із її розділів присвячений місцевому самоврядуванню, його спеціальним суб’єктам, наявність котрих в Україні є об’єктивною передумовою існування відповідного виду контролю.

Стаття 140 Конституції України суб’єктами місцевого самоврядування називає: територіальні громади, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення.

Вихідний, первинний суб’єкт місцевого самоврядування в Україні – територіальна громада (жителі села чи добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста), котра здійснює місцеве самоврядування як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні, та інші органи) і наділяти їх частиною власної компетенції [94].

Головне навантаження у місцевому самоврядуванні припадає на органи місцевого самоврядування. На відміну від моделі управління місцевими справами в СРСР, коли місцеві Ради народних депутатів були місцевими органами державної влади [120, с.215], органи місцевого самоврядування в Україні мають недержавний статус, що відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування [143, с.48], (ратифікована Верховною Радою України [99]), тобто вони не входять в систему державних органів. Останнє іноді визначається як загальне правило [11, с.368], хоча у світі існують різні моделі місцевого самоврядування. Наприклад, французька (континентальна) модель характеризується включенням органів місцевого самоврядування в ієрархічну систему органів державної влади, їх підпорядкованістю, прямою підконтрольністю вищестоящим органам, у той же час автономність органів місцевого самоврядування - результат наявності у них повноважень, переданих центральними органами влади. Англосаксонська модель характеризується відсутністю на місцях уповноважених представників центрального уряду для опіки виборних муніципальних органів, останні діють самостійно, без прямої підлеглості вищестоящим органам, вони є об’єктом непрямого контролю: через міністерства, суд [18, с.669].

Сутність існуючих у світі моделей місцевого самоврядування знаходить вираження у теоріях місцевого самоврядування. О.Ф.Скакун вказує на такі теорії, як теорія вільної общини, господарча та суспільна теорія самоврядування, державна теорія самоврядування, політична теорія місцевого самоврядування [113, с. 111].

Теорії самоврядування можна розглядати як результат відповіді на запитання чи здійснюють суб’єкти місцевого самоврядування функції, відмінні від функцій держави, або ж вони є тим суб’єктом права, котрий виконує певні державні функції. Громадянська теорія місцевого самоврядування розглядає суб’єктів місцевого самоврядування як джерело і суб’єкт такої публічної влади, котра не належить державі, (це самостійна і позадержавна сфера) [4, с.10-11]. Державна теорія місцевого самоврядування вказує на нього як на ланку державної влади, яка не має власних повноважень, компетенції, вона побудована на ідеї децентралізації державної влади, залучення суб’єктів місцевого самоврядування до служіння державі, взяття ними на себе виконання певної частини функцій та повноважень державної влади [47, с.42].Зазначені теорії знаходять інтегративний прояв у теорії суспільного самоврядування, котра наголошує, що держава не втручається у справи місцевого самоврядування і навпаки, проте органи самоврядування самостійні лише в неполітичній сфері (сфері громадської діяльності) [59, с.130].

Кириченко С.О. наголошує, що в Україні “місцеве самоврядування – це самостійна і особлива (громадівська) влада” [35 , с. 16], М.І. Хавронюк вважає, що в Україні місцеве самоврядування є “однією із форм участі громадян в управлінні державними справами” [42, с. 328]. Але воно не є абсолютно суспільним, або, навпаки, суто державним явищем. Особливість його суб’єктів як суб’єктів права підкреслюють, зокрема, їх нормотворчі повноваження. Згідно зі ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Окрім того, цим органам можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (п.3 ст.143 Конституції України). Зазначене свідчить, що контроль суб’єктів місцевого самоврядування слід розглядати як самостійний вид контрольної діяльності в Україні.

За способом здійснення контроль територіальних громад характеризується як безпосередній та опосередкований (представницький). Так, зокрема, згідно з ч.1 ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (представницькі органи місцевого самоврядування) затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджет відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; здійснюють контроль за діяльністю комунальних підприємств, організацій і установ.

Результати безпосереднього контролю територіальних громад можуть знаходити своє формальне втілення у актах прямого народовладдя місцевого рівня. Окрім того, усім цим актам, зазначає О.Г. Мурашин, притаманна функція контролю [63, с. 27].

Конституція України передбачає наявність у суб’єктів місцевого самоврядування як власних (самоврядних), так і делегованих контрольних повноважень. Останні мають безпосереднє відношення до особливості статусу органів місцевого