ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Досудове розслідування у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність інституту застосування примусових заходів медичного характеру

1.1. Поняття, природа та функціональне призначення інституту застосування примусових заходів медичного характеру…………………………………..4

1.2. Правове становище психічно хворих осіб у ході розслідування справ про застосування примусових заходів медичного характеру…………………..16

Розділ 2. Особливості досудового розслідування у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину…………………………………......………………………………….33

2.1. Предмет доказування у справах про застосування примусових заходів медичного характеру…………………………………………………………33

2.2. Особливості доказування неосудності…………………………………51

Висновки………………………………………………………………………72

Список використаних джерел………………………………………………..77

Вступ

У сучасних умовах реалізації судово-правової реформи, основною метою якої є створення судочинства охоронного типу, особливої актуальності набувають питання застосування примусових заходів медичного характеру. Поміщення людини в психіатричний заклад пов'язано з її ізоляцією від суспільства і порушує права і свободи особи. Тому примусове (недобровільне) поміщення особи до психіатричного закладу можливе лише за наявності передбачених законом підстав і тільки за рішенням суду. Останнім часом спостерігається зростання кількості суспільно небезпечних діянь, вчинених психічно хворими особами.

Отже, поширеність суспільно небезпечних діянь, вчинених неосудними особами, не зовсім чітке законодавче врегулювання підстав і порядку застосування примусових заходів медичного характеру, правового статусу психічно хворої особи, наявність в спеціальній літературі різних думок з зазначених питань, а звідси і нагальні потреби слідчої і судової практики обумовили вибір теми та визначають актуальність даного дослідження.

Важливі теоретичні і практичні проблеми застосування примусових заходів медичного характеру частково досліджені в роботах В. Д. Адаменка, М. С. Алексєєва, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломєєвої, В. П. Васильєвої, О. І. Ґалаґана, Н. А. Дрьоміної, М. І. Єникеєва, О. С. Кобликова, Л. Д. Кокорева, П. О. Колмакова, М. В. Костицького, М. М. Коченова, І. О. Кудрявцева, О. М. Ларіна, В. 3. Лукашевича, І. Д. Перлова, І. Л. Петрухіна, Б. А. Протченко, Т. А. Михайлової, А. П. Овчинникової, І. О. Рудякова, С. І. Рудського, В. М. Савицького, Ю. І. Стецовського, М. С. Строговича, О. О. Хомовського, П. С. Елькінд, А. Л. Ципкіна, С.Л. Шаренка, С. П. Щерби, Ю. П. Яновича та інших.

Однак багато важливих питань щодо забезпечення прав громадян, яких направляли на примусове психіатричне лікування, спеціальному аналізу не підлягали, а тому на сьогодні залишаються проблемні дискусійні питання, пов'язані з застосуванням примусових заходів медичного характеру.

Мета дипломної роботи полягає у комплексному дослідженні особливостей досудового розслідування у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину.

З урахуванням окресленої мети дипломної роботи поставлені наступні завдання:

1) дослідити поняття, природа та функціональне призначення інституту застосування примусових заходів медичного характеру;

2) охарактеризувати правове становище психічно хворих осіб у справах про застосування примусових заходів медичного характеру;

3) визначити особливості досудового розслідування у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину;

4) визначити поняття та структуру предмету доказування у справах неосудних осіб;

5) встановити перелік запитань, які слід ставити перед експертами у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину;

6) дослідити питання про правомірність постановки перед експертами завдання встановлення осудності (неосудності) особи.

Об’єктом дипломної роботи є правовідносини, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку із досудовим розслідуванням у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину.

Предметом дипломної роботи є теоретичні, правові та прикладні аспекти досудового розслідування у справах неосудних осіб та осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину.

Методологічну основу дипломної роботи складає загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, в межах якого використовувалися системно-структурний, порівнювально-правовий, історико-правовий, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та інші методи. При цьому всі методи дослідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність одержаних результатів.

Структура та дипломної роботи визначається її метою, завданнями та предметом і складається зі вступу, двох розділів, які включають чотири підрозділи, висновків і списку використаних джерел (100 найменувань).

Розділ 1. Сутність інституту застосування

примусових заходів медичного характеру

1.1. Поняття, природа та функціональне призначення інституту застосування примусових заходів медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру, що застосовуються у сфері кримінального судочинства, являють собою комплексний кримінальний і кримінально-процесуальний інститут, вивчення якого може бути ефективним на межі наук кримінального і кримінально-процесуального права.

Комплексність цього інституту полягає в тому, що кримінально-правові підстави застосування примусових заходів медичного характеру реалізуються у формах і при дотриманні умов, що визначаються кримінально-процесуальним законом.

Встановлення неосудності особи щодо вчинення діяння або її кримінально-процесуальної чи пенітенціарної недієздатності не тягне за собою обов'язкового застосування примусових заходів медичного характеру. Неосудна особа може піддаватися таким заходам лише за наявності необхідних підстав.

Чинне кримінальне законодавство не містить чітких вказівок стосовно підстав застосування примусових заходів медичного характеру. Деякою мірою цю прогалину заповнює ч. 2 ст. 416 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) [45], яка передбачає, що примусове лікування призначається лише особам, які є суспільно небезпечними .

Точка зору А.П. Овчинникової на цю проблему є найбільш поширеною. Вона вважає, що «для застосування примусового лікування необхідна одночасно наявність трьох умов..., єдність яких становить поняття підстав». Цим поняттям охоплюється сукупність достовірно встановлених даних, що свідчать про вчинення суспільно небезпечного діяння особою в стані неосудності або особою, яка захворіла пізніше на психічну хворобу, що позбавляє її можливості розуміти значення своїх дій або керувати ними і вказує на суспільну небезпеку такої особи, викликану психічним