Формула пенітенціарної недієздатності аналогічна формулі кримінально-процесуальної недієздатності. її медичний критерій об'єднує не тільки хронічні прогресуючі захворювання, а й невиправні дефекти психіки, що призводять до недоумкуватості, а також психічного розладу.

Таким чином, умовами застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути названі:

1) неосудність чи обмежена осудність особи щодо вчиненого діяння;

2) кримінально-процесуальна недієздатність особи, щодо якої розглядається справа;

3) пенітенціарна недієздатність особи, яка відбуває покарання.

Важливо підкреслити, що кожна з названих вище умов має самостійний характер і для порушення питання про призначення примусового лікування досить однієї з них. Це, однак, не означає, що стосовно однієї і тієї ж особи не може бути встановлена і неосудність, і кримінально-процесуальна недієздатність. Остання у такому разі не може розглядатися як умова застосування примусових заходів медичного характеру, але значною мірою визначає як порядок розслідування, так і засоби та способи захисту.

Затримання психічно хворої людини і застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту можуть мати вкрай негативні наслідки, нанести непоправну шкоду її здоров'ю.

Як показує вивчення 243 кримінальних справ про застосування примусових заходів медичного характеру у 87% випадків вчинення суспільно небезпечного діяння найбільш поширеним заходом, що вживається до осіб, яких згодом визнали неосудними, є тримання під вартою.

В юридичній літературі досить поширена думка про необхідність введення спеціального запобіжного заходу, що вживається до осіб, які страждають на психічне захворювання [57, с.27]. Видається, що обранню запобіжного заходу щодо особи, про яку є відомості, котрі ставлять під сумнів її психічну повноцінність, повинно у всіх без винятку випадках передувати її судово-медичне освідування. Встановлення лікарем ознак психічного захворювання зобов'язує слідчого обирати запобіжні заходи з урахуванням психічного стану особи.

Обрані запобіжні заходи визначаються за загальними правилами, передбаченими гл. 13 КПК України, яка зобов'язує враховувати стан здоров'я у вирішенні цього питання. Однак система заходів, наведених у ст. 149 КПК України, не відповідає цій вимозі, оскільки не передбачає специфічних запобіжних заходів, які спрямовані на виконання властивих всім запобіжним заходам завдань, але які в той же час виключають спричинення шкоди здоров'ю психічно хворих і дозволяють здійснювати їх лікування.

У той же час часто психічно хворі особи, які вчинили суспільно небезпечне діяння, помішуються на лікування у психіатричні лікарні і перебувають там протягом усього часу досудового слідства і судового розгляду справи. Тримання в лікарні в таких випадках не розглядається як запобіжний захід, хоча і виконує притаманні йому функції. У 78% із 43 вивчених нами кримінальних справ про застосування примусових заходів медичного характеру поміщення до лікувальної установи при цьому здійснюються не в порядку кримінального судочинства, а за правилами, що регламентують примусову (тобто поза волею хворого) госпіталізацію.

Така практика підтверджує правильність висловлених у літературі пропозицій про запровадження запобіжного заходу у вигляді поміщення у психіатричну лікарню під нагляд адміністрації лікувальної установи. На нашу думку, цей запобіжний захід являв би собою різновид взяття під варту, оскільки в лікувальних установах хворі утримуються в умовах, що виключають їх вільне пересування й істотно обмежують права людини. У зв'язку з цим застосування такого запобіжного заходу видається можливим лише з санкції прокурора, а в подальшому – за рішенням суду Поряд із запобіжним заходом у вигляді поміщення до психіатричної лікарні за медичними показниками було б доцільним доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України нормою, яка регулюватиме процес обрання заходів запобіжного захисту щодо психічно хворих осіб, що дасть можливість провести досудове і судове слідство за участю цієї особи, а також виключатиме спричинення шкоди здоров'ю психічно хворих і дозволить здійснювати їх лікування. Існуючі запобіжні заходи не прийнятні до психічно хворих людей. Зокрема, підписка про невиїзд, вважаємо, не повинна бути застосована до особи, яка втратила в період слідства кримінально-процесуальну дієздатність. Такими заходами, що забезпечили б можливість проведення досудового слідства і судового розгляду справи, враховуючи особливе процесуальне положення психічно хворих осіб, могли б стати передача осіб з психічними аномаліями під нагляд родичів чи опікунів, а до хворих, що перебувають в лікувальних установах – під нагляд адміністрації цих установ. Останній захід відрізняється від поміщення до лікувальної установи тим, що застосовується до осіб, які перебувають у лікарнях на лікуванні добровільно або в порядку надання їм невідкладної госпіталізації.

При цьому, визнаючи високу цінність для кожної людини здоров'я взагалі і психічного зокрема, враховуючи, що психічний розлад може змінити ставлення людини до життя, самої себе і суспільства, а також ставлення суспільства до неї, важливим є законодавчо врегулювати питання надання психіатричної допомоги.

Необхідно звернути увагу на Закон Російської Федерації «Про психіатричну допомогу і гарантії прав громадян при її наданні», яким гарантовано державою надання психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади, на основі принципів законності, гуманності та дотримання прав людини і громадянина. Цим законом передбачена госпіталізація особи до психіатричного стаціонару у примусовому порядку, що вирішується судом за місцем знаходження психіатричної установи за наявності таких підстав:

- якщо особа, яка страждає на тяжкий психічний розлад, становить безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих;

- якщо хворий настільки безпомічний, що нездатний самостійно задовольняти основні життєві потреби;

- якщо особі, залишеній без психіатричної допомоги, внаслідок погіршання її психічного стану, буде завдано істотної шкоди.

Особа, поміщена до психіатричного стаціонару, підлягає обов'язковому освідуванню протягом 48 годин комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу, яка приймає рішення про обґрунтованість госпіталізації, У випадках, коли госпіталізація визнається необґрунтованою і госпіталізований не виявляє бажання залишитися у