Багато психічно хворих осіб, по суті, здатні брати участь у слідчих діях, але при проведенні їх необхідно враховувати можливий вплив психічної аномалії на поведінку суб'єкта. Здатність особи брати участь у досудовому слідстві обмежують не тільки інтелектуальна недостатність, але й підвищена стомлюваність, порушення сприймання і запам'ятовування. Емоційно-вольові аномалії знижують можливість самоконтролю, здатність довільної регуляції поведінки. В умовах проведення слідчої дії у психічно неповноцінних осіб можуть виникати неадекватні реакції розгубленості, страху, збудження, хвилювання або, навпаки, пасивності, апатії. Неврахування цих обставин чи їх неправильна інтерпретація можуть призвести до серйозних слідчих помилок [91, с. 32].

Закон говорить про право, а не про обов'язок захисника бути присутнім при провадженні слідчих дій. Однак особливості особи підслідного, який страждає на психічне захворювання, вимагають обов'язкової участі захисника у всіх слідчих діях, учасником яких є психічно хвора особа. Вважаємо, що при провадженні слідчих дій повинні бути створені умови, спрямовані на компенсацію таких засобів захисту інтересів психічно хворої особи, які ускладнені у зв'язку з її хворобливим станом. Такими умовами, крім названих вище, має стати обов'язкова участь лікаря-психіатра і законного представника у здійснюваних слідчих діях. На нашу думку, інтереси психічно хворих громадян вимагають внесення в кримінально-процесуальне законодавство норми, яка забороняє проведення слідчих дій за їх участю за відсутності законного представника і лікаря-психіатра [24, с.31].

Доцільно надати захисникові і законному представникові право брати участь у допитах свідків, потерпілих, експертів, впізнанні, в огляді місця події, у проведенні судово-психіатричної експертизи.

Звертає на себе увагу те, що при проведенні судово-психіатричної експертизи експертам необхідно знати дані анамнезу, тобто відомості про минуле життя й історії хвороби обстежуваного, що повідомляються ним самим, іншими особами або встановлюються за допомогою документів. Відомості про події минулого, що не підлягають експертному спостереженню, експерт досліджує через фактичні дані, які містяться в наданих йому слідчим матеріалах кримінальної справи. Ці відомості, що в медичній практиці називаються об'єктивним анамнезом, надзвичайно важливі для діагностики психічних розладів і визначення психічного стану обстежуваної особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Об'єктивний анамнез експерти не збирають, а відомості про обслідуваного отримують тільки з матеріалів справи, поданої їм органом, який призначив експертизу [90, с.12-14]. Від повноти й об'єктивності зібраних матеріалів залежить правильність висновків експертизи [84, с.4-9].

Примусове експертне судово-психіатричне обстеження особи є процесуальним примусом, який істотно порушує право особи на фізичну і психічну недоторканність. Стаціонарне обстеження пов'язане з ізоляцією від суспільства і поміщенням до психіатричної лікарні. Будь-яке необґрунтоване застосування цього заходу є грубим порушенням прав людини і законності.

На етапі призначення судово-психіатричної експертизи особливої уваги вимагає формулювання питань, які ставляться експертам.

Серед процесуалістів і фахівців у галузі судової психіатрії дискусійним є питання про правомірність постановки перед експертами завдання встановлення осудності (неосудності) особи. Слід зазначити, що включення питання про осудність як психічний стан суб'єкта в момент вчинення діяння, на нашу думку, є обов'язковим. Необхідна і постановка перед експертами питання про суспільну небезпеку обстежуваного як підставу призначення примусового лікування і ступінь цієї небезпеки як підставу для вибору конкретного виду лікування. Обов'язковість одержання обґрунтованої клінічними дослідженнями відповіді на це питання пояснюється тим, що поняття суспільної небезпеки хворого включає як основний складник його психічний стан, який характеризується можливістю нових ексцесів і визначається ступенем враження психіки, глибиною і виразністю психічних розладів, що вимагає правильної постановки діагнозу і прогнозу протікання захворювання.

Видається можливим запропонувати такий перелік запитань, які слід ставити перед експертами:

1. Чи страждає особа на хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство чи перебуває в якомусь іншому хворобливому стані? Якщо страждає, то який діагноз психічного розладу?

2. Чи міг хворобливий стан психіки такої особи позбавити його здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто чи знаходився він у стані неосудності?

3. Чи позбавляє хворобливий стан особи здатності усвідомлювати нею свої дії або керувати ними в даний час?

4. Чи становить ця особа за своїм психічним станом небезпеку для себе і суспільства? Якщо особа є небезпечною для оточуючих, то застосування до неї якого виду примусових заходів медичного характеру можна рекомендувати і на якій підставі?

5. Чи є медичні перепони до ознайомлення особи з висновком експертизи та іншими матеріалами справи, протоколом допиту і до участі в інших слідчих діях?

6. Чи не перешкоджає характер захворювання особи її участі в судовому розгляді справи?

Цей приблизний перелік, звичайно, не охоплює питань, що можуть поставати перед судово-психіатричною експертизою. З урахуванням особливостей кожної кримінальної справи, конкретної ситуації вчинення суспільно небезпечного діяння, даних про особу слідчим можуть бути поставлені й інші запитання, що вимагають з'ясування впливу ситуації, яка виникла, з урахуванням ступеня враження психіки підслідного.

Значно розширює можливості вивчення особистості людини, яка вчинила протиправне діяння, проведення психологічної і комплексної психолого-психіатричної експертизи. Специфіку предмета цього виду експертиз становить спрямованість експертного дослідження на встановлення результату взаємодії хворобливих (психопатологічних) і нехворобливих (вікових, ситуаційних,