По суті за весь цей час ми заклали правове підґрунтя для подальшого реформування системи державної служби України на середньострокову перспективу з урахуванням адаптації нього державно-правового інституту до європейських стандартів.

Досягнення цієї мети залежить від багатьох факторів, зокрема від наявного стану державного апарату, його достатності для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Проаналізуємо кількісні і якісні показники його стану. Державний апарат формується на основі структурної організації органів державної влади та основ розбудови та функціонування системи державної служби.

На сьогоднішній день в державних органах України працює понад 251 тис. державних службовців. Із внесенням змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” молодими вважаються державні службовці віком до 35 років. Таких державних службовців, згідно із статистичними даними, в Україні налічується 114 517 осіб, або 47,4% від чисельності всіх державних службовців, тобто майже половина. З них у віці до 27 років - 61 785 осіб, що на 6,1% більше, ніж у попередньому році. Без змін (на рівні 0,9%) залишилась питома вага працюючих, які досягли граничного віку (див. додаток 1).

Посадових осіб місцевого самоврядування в Україні майже 90 тисяч. З них 47% працюють у сільських та селищних радах, ще 47 % - у міських та районних у містах радах, до 5% -районних, і лише 1% - в обласних радах.

Суто кількісні характеристики не дають, звичайно, уявлення про достатність корпусу державних службовців для виконання покладеної на них місії. Між тим, зменшення питомої ваги працівників, які мають повну вищу освіту насторожує. На кінець 2004 року таких державних службовців було лише 69,7% проти 70,1% у попередньому році. Збільшення працівників, які не мають вищої освіти, за нашими оцінками, відбувається, в основному, за рахунок прийняття на так звані “сервісні посади”. Так, серед державних службовців, які працюють у силових структурах, не мають повної вищої освіти 40,5 % (4056 осіб); серед державних службовців, які працюють в органах судової влади і прокуратури, – 41,1 % (11223 особи). Між тим, практика прийняття на посади державних службовців без належної освіти триває, що вимагає перейти до незалежного від керівників державного органів відбору на вакантні посади, формування “гарячого резерву" для подальшого відбору за конкурсом у межах окремого органу.

Щодо освіти посадових осіб місцевого самоврядування, то тут показники дещо інші. Так, за останні роки стабільним залишається такий показник: серед посадовців осіб з вищою освітою – близько 60%.( див. додаток 2)

Слід підкреслити, що українська державна служба має низку системних проблем, які створюють ризики для подальшого розвитку країни і потребують розв’язання у короткостроковій і середньостроковій перспективі. Наразі вирішення усіх цих проблем закладено у положення нового Закону України “Про цивільну службу”, прийняття та впровадження якого стане ключовим моментом реформування державної служби України, концептуальні основи якого ви бачите на слайді.

Серед основних проблем найважливішою є питання розмежування адміністративних та політичних посад на державній службі, а також стабільності та політичної нейтральності державних службовців.

Практика свідчить, що відсутність вищої адміністративної посади в органі державної влади спричиняє те, що під час зміни персонального складу на політичному рівні апарат кожного разу потрапляє під перегляд, тоді як саме він у цей період має забезпечити управління самим процесом змін на технічному рівні. Саме апарат на чолі з вищими державними службовцями, державними секретарями, повинен забезпечити підтримку новим політикам, надати їм у максимально короткий термін всю необхідну інформацію для якнайшвидшого початку повноцінної роботи.

Розмежування політичних і адміністративних посад досягається за рахунок відокремлення відповідальності:

- політики несуть відповідальність за визначення пріоритетів та напрямів державної політики, за прийняття політичних рішень, а також за те, щоб під час їх прийняття були максимально враховані суспільні потреби;

- державні службовці відповідають за розроблення державної політики відповідно до визначених пріоритетів, підготовку та обґрунтування політичних рішень, а також їх реалізацію.

Важливою є стабільність державної служби, яка прямо пов'язана з правовим і соціальним захистом державного службовця, який повинен його мати для того, щоб об'єктивно і неупереджено виконувати свої функції в рамках закону і не залежати від суб'єктивної волі керівника.

Система оплати праці державних службовців в Україні відзначається недостатньою прозорістю для суспільства, недостатньою справедливістю та передбачуваністю для державних службовців. Останній факт ставить під сумнів об'єктивність і неупередженість дій державних службовців, підвищує ризик корупції( див. додаток 3).

Найболючіша проблема – територіальні та міжвідомчі розбіжності у рівні оплати праці державних службовців та низька частка посадового окладу в структурі заробітної плати (не перевищує 30 %). Надбавки і премії у структурі заробітної плати державного службовця мають бути, але повинні складати невелику її частину і нараховуватися не автоматично, а в залежності від результатів роботи державних службовців.

Нині середня заробітна плата в місцевих державних адміністраціях становить 629 грн. (597,6 грн. у 2003 році). Її відмінність від заробітної плати порівняно з центром залишається дуже відчутною для особи, яка пропонує себе державній службі. Так, середній рівень заробітної плати в державних комітетах становить 1134 (891,1 грн. у 2003 році), у міністерствах і центральних органах виконавчої влади зі спеціальним статусом відповідно 1197,4 (933,6) та 1279,5 (1070, 9) грн.

В окремих державних органах, таких, зокрема, як центральний апарат Національного банку України, середня заробітна плата держслужбовців становить 3 095 грн. В той самий час у районних державних адміністраціях середній рівень заробітної плати складає лише