Вкрай необхідно реформувати систему оплати праці державних службовців з метою залучення до державної служби найбільш кваліфікованих фахівців, посилення мотивації їх роботи, зокрема, шляхом забезпечення конкурентоспроможності заробітної плати державних службовців на ринку праці на основі принципу рівної оплати за рівну працю.

З проблемою прозорої і достатньої оплати праці пов'язана проблема корупції та хабарництва серед посадових осіб усіх рівнів в органах державної влади та місцевого самоврядування в Україні, вирішення якої потребує кардинальних змін, зокрема, шляхом посилення відповідної законодавчої бази.

Недосконалою є система управління персоналом у державній службі.

Відсутність прозорого порядку вступу на державну службу і ясних кар'єрних перспектив, правова незахищеність від суб'єктивізму керівників, неадекватні матеріальні стимули та низький рівень соціального захисту спричиняють непривабливість державної служби та відтік з неї кваліфікованої молоді.

Тому ми вважаємо, що потрібна кардинальна зміна основ державної служби, яка має враховувати всі її форми, радикально змінить пріоритети розвитку державної служби в контексті її спрямування на потреби людини та громадянина, створить умови для наближення стандартів державної служби України до тих, які застосовуються у країнах-членах ЄС. Напрями цієї роботи в цілому визначені Концепцією адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, яка як стратегічний документ дозволяє нам спрямувати діяльність у розбудові та оновленні державної служби.

Щодо інституційного забезпечення управління персоналом на місцях. Кадрові служби державних органів замість системної роботи з підбору персоналу, формулювання кваліфікаційних вимог до нього, вирішення питань рівномірного розподілу відповідальності всередині апарату та підготовки посадових інструкцій, планування навчання та кар'єрного росту державних службовців, здебільшого виконують суто технічні функції, пов'язані з організацією конкурсів та веденням кадрової документації.

Функціональне управління державною службою має набути змісту управління персоналом. При цьому, не забираючи повноважень щодо призначень і звільнень у керівників органів, ми повинні зробити Головдержслужбу органом, який реально забезпечить єдині стандарти управління персоналом в усій системі державної служби. Саме для цього у 2005 році створюються територіальні управління державної служби. До їх функцій, зокрема, належать:

аналітико-прогностичні функції — таких майже половина;

функції методично-консультативного характеру – трохи більше 30%;

контрольні функції — до 20%.

Треба посилити саме функціональний зв'язок всередині системи “Головдержслужба з її територіальними управліннями державної служби —керівники апарату органів влади — кадрові служби в органах влади"( див. додаток 4).

Система професійного навчання державних службовців теж потребує реформування. За роки існування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації підготовлено понад 10 тисяч магістрів державного управління, що становить 4% кількості державних службовців. За цей же час навчання за програмами підвищення кваліфікації пройшли близько 51 тис. державних службовців (20,3%).

Разом з тим, визначення органами державної влади потреби у професійному навчанні державних службовців відбувається на основі суб'єктивних чинників і не базується на результатах оцінки роботи державних службовців (тобто реальних потребах у професійній підготовці). Внаслідок цього зміст та організація професійного навчання не відповідає практиці ЄС, а набута державними службовцями освіта майже не пов'язана з їхньою професійною діяльністю.

Вагомий вплив на роботу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має регламентація та прозорість роботи апарату органів, у яких вони працюють, та процедур надання ними послуг.

У цьому зв'язку Головдержслужбою пропонується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування побудувати систему управління якістю відповідно до ДСТУ ISO 9001-2001. Як свідчить міжнародний досвід, ця система є своєрідним “фундаментом" для створення загальної, більш досконалої системи управління в апараті, такої, як Total Quality Management або Common Assessment Framework.

Система управління якістю вибудовує певну “рамку”, яка дозволяє працівникові ефективніше планувати свій робочий час, більш впевнено взаємодіяти по горизонталі зі своїми колегами, від яких залежить успішність роботи, а отже, отримувати таким чином кращий результат і шанси на просування по службі чи матеріальну винагороду.

Сьогодні системи управління якістю функціонують у міських радах Комсомольська та Бердянська. На черзі — проведення сертифікаційного аудиту системи управління якістю Головдержслужби – першого центрального органу виконавчої влади, у якому побудовано таку систему. Його успішність має стати основою для запровадження подібної системи в усіх органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, а отже, формування сучасної системи державною управління.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Указ президента України «Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи» від 20 листопада 1998 року N 1284/98.

2. Указ президента України «Про Національну раду з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 21 лютого 2008 року № 149/2008.

3. Концепція адміністративної реформи в Україні від 1998р. зі змінами внесеними в 2004р.

4. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України; Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.

5. Указ президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року N 810/98.

Висновки

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що у демократичному суспільстві державна служба повинна забезпечувати дотримання прав і свобод людини і громадянина через надання фізичним та юридичним особам якісних державних (адміністративних та управлінських) послуг, гарантувати керівництву держави професійні підготовку та виконання політичних рішень.

Необхідність реформування державної служби та законодавства, що її регулює, зумовлена, у тому числі, недостатньою здатністю державної служби забезпечувати ефективне виконання зобов'язань держави перед суспільством, визначених у Конституції України, фрагментарністю чинного законодавства, у якому переважають підзаконні акти.