Давністю виконання обвинувального вироку називається закінчення встановлених законом строків, після сплину яких обвинувальний вирок не виконується.

Особа звільняється від відбування покарання згідно зі ст. 80 КК України, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1)два роки — у разі засудження до покарання менш суворого,ніж обмеження волі;

2)три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3)п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4)десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5)п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій ст. 80 КК України, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. [3. c.3]

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 449 — 451, 454 КК України.

Щодо неповнолітніх ст. 106 КК України встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1)два роки;

2)п'ять;

3)сім років;

4)десять років

Амністія — кримінально-правовий акт Верховної Ради України щодо певної категорії осіб, змістом якого є звільнення їх від кримінального покарання чи відповідальності, встановлення підстав і умов такого звільнення.

Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Помилування — це індивідуально-правовий акт Президента України про звільнення окремої особи від кримінальної відповідальності чи покарання.

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи чи декількох осіб. Акт помилування завжди персоніфікований і поширюється тільки на окремих названих у ньому осіб. Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України).

Про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (ст. 84 КК; ст. 408 КПК).

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання, затверджений Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 року.

При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92 — 95 Кримінального кодексу України.

Питання про всілякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.

У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.

Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст.411 КПК ^країни, питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині Кваліфікації злочинів, призначення покарання.

Питання про визначення виду кримінально-виконавчої установи особам, засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому ст.411 КПК України у випадках:

а)коли суд не визначив виду кримінально-виконавчої установи;

б)коли вирок щодо виду кримінально-виконавчої установи скасований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом, і справа в цій частині повернута на новий розгляд.

Суд не вправі розглядати в порядку, передбаченому ст.411 КПК України, питання, що стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких звужується або розширяється обсяг обвинувачення, зачіпається суть вироку та погіршується становище засудженого.

Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 88-91 КК, ст. 414 КПК).

Такими, що зовсім не мають судимості, юридично і фактично визнаються особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості. [12. c.269]

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Закон передбачає дві форми скасування судимості: погашення судимості і зняття судимості за рішенням суду.

Погашення судимості відбувається згідно з правом — відповідно до передбачених у законі юридичних фактів.

ст. 89 КК України особами, що не мають судимості, мають визнаватись

Зняття судимості відбувається за рішенням суду відповідно до передбаченого законом порядку. Згідно зі ст. 91 КК України, якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або