Тому слідознавство включає трасологію як вчення про слідоутворення тільки слідів-відображень, котрі копіюють зовнішню форму і побудову твердого взаємодіючого об'єкта.

Структуру слідознавства становлять вчення про сліди: джерела криміналістичної інформації, механізм слідоутворення, сліди людини -- зовнішності, рук, ніг, шкірного покриву, обличчя, зубів, звукового мовлення, рухових навиків, слідів пам'яті суб'єктивних образів, сліди засобів вчинення злочину; вчення про документалістику -- ознаки та властивості письма людини машинопису, їх дослідження і використання в розкритті злочинів.

4. Криміналістична тактика. Термін "тактика", запозичений в військової галузі знань, означає мистецтво командувати військами. Тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки та прийоми ведення. [5. c.154]

Під час розслідування злочинів бойові дії не ведуться, проте слідчий перебуває в конфліктних ситуаціях із злочинцем та окремими учасниками процесу, наприклад лжесвідком, адвокатом та ін. Кожний із них може мати свою лінію поведінки, яка відрізняється від версії слідчого. У зв'язку з цим для розв'язання конфліктних ситуацій слідчий розробляє власну лінію поведінки і провадження слідства, вибирає тактичні прийоми спілкування, час та місце, технічні засоби тощо. Усе це становить поняття засобів слідчого, його "інструментарію", знарядь праці, які дозволяють зробити його діяльність більш продуктивною та легкою, безсумнівно, основою діяльності слідчого, тобто його тактики, є розумова дальність, вміння аналізувати слідчі ситуації, будувати версії та перевіряти їх шляхом оперування доказами. Тому структура слідчої тактики відображає різноманітну діяльність слідчого.

Дізнання як процесуальна форма розслідування має свої особливості, а отже, й тактику провадження дізнання і попереднього слідства для злочинів, які підслідні органам МВС. [5. c.144]

Судове слідство жорстко регламентоване законом, але не можна передбачити

всі ситуації, які виникають між сторонами в суді та вимагають специфічних прийомів їх розв'язання. Тому судове слідство має свою тактику розгляду кримінальних справ.

Криміналістична тактика — це дослідження вчення про версії та планування слідства, принципи криміналістичної тактики; вчення про засоби криміналістичної тактики і тактики окремих слідчих дій; основи оперативної та судової тактики.

5.Криміналістична методика, або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ криміналістики є системою наукових положень і заснованих на них рекомендацій щодо розкриття і попередження злочинів: економічних, проти особи, особистої та громадської (колективної) власності, суспільної безпеки, суспільного порядку і здоров'я громадян, охорони навколишнього середовища.

Криміналістичну методику можна представити як практичну реалізацію в діяльності органів дізнання і попереднього розслідування криміналістичної техніки та слідчої тактики, де технічні засоби в ефективному поєднанні прийомами та рекомендаціями тактики забезпечують цілеспрямовану діяльність слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Методика інтегрує усі розділи науки криміналістики в єдину пізнавальну блок-систему, яка є методологічною основою виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання криміналістичної інформації.

Криміналістичну методику справедливо визначають як систему окремих теорій, принципів і положень, котра включає криміналістичну характеристику загальні принципи побудови окремих методик, криміналістичну класифікацію злочинів, розкриття злочинів "по гарячих слідах", форми і методи використання громадськості в розслідуванні, вчення про інформаційне забезпечення слідчого, дізнавача, прокурора і суду для прийняття процесуальних рішень.

Система криміналістичної методики будується на різних підставах, головним чином — виходячи з кримінально-правової класифікації, способу і місця вчинення злочинів, суб'єктів злочинної діяльності тощо. [2. c.57]

Таким чином, криміналістична методика є сукупністю окремих теорій, принципів і методологічних основ щодо використання засобів та прийомів криміналістичної техніки і тактики для розслідування і попередження злочинів.

2.2. Природа криміналістики

Визначальну роль у розвитку наук на сучасному етапі науково-технічно революції відіграють процеси інтеграції і диференціації наукового знання, розширення і поглиблення фундаментальних наук. В результаті переглядаються традиційні уявлення про природу деяких приватних наук, їхнє місце в системі наукового знання. Однієї з таких наук є криміналістика. З моменту її зародження представлення про предмет цієї науки кілька разів змінювалися.

Первісне виділення криміналістики з карно-процесуальної науки здійснювалося на підставі уявлень про неї як про наукову дисципліну техніко-прикладного характеру (Р. А. Рейсі, Э. Локар). Перші вітчизняні криміналісти — Г. Ю. Манні, В. И. Громов, Е. У. Зіцер не вважали криміналістику правовою наукою. Так, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика — прикладна технічна дисципліна, хоча і веде своє походження від карно-процесуальної теорії і тісно зв'язана з карно-процесуальним правом. В. И. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Прихильники концепції криміналістики як технічної дисципліни у своєму прагненні відмежуватися від кримінально-процесуальної науки доводили, що в її рамках неможливі існування і розвиток криміналістики. У той час такий підхід, безсумнівно, сприяв твердженн криміналістики як самостійної науки.

Але надалі погляд на криміналістику як на технічну науку почав стримуват її розвиток і обмежувати сферу рекомендацій, що даються.

Необхідність підвищення ефективності боротьби зі злочинністю обумовила розробку тактики і методики розслідування і, як результат, перегляд представлень про природу криміналістики. Одночасно виникли дві концепції.

Одна з них розглядала криміналістику як науку виключно юридичну. Відповідно до іншої криміналістика визнавалася наукою двоїстої природи — правової і технічної. Найбільше чітко ця подвійність булла сформульована П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав про два напрямки, що існують у криміналістичній науці: розкриття і розслідування злочинів і методи дослідження речовинних доказів, причому вказував, що ці "дослідження виробляються на підставі перероблених і пристосованих у цих цілях даних природних і технічних наук". У результаті бурхливої дискусії, що розгорнулася в 1952—1955 р., перемогла думка про юридичну природу криміналістики, що чітко визначило її місце в системі юридичних наукових дисциплін, продемонструвало роль криміналістичних наукових знань у