Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшом криміналістика теж почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов).

Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:

1) розкриття і розслідування злочинів;

2) методи дослідження речових доказів.

Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

Розділ 3. Принципи криміналістики

3.1. Об’єктивність, історизм, системність науки, як основні принципи криміналістики

Під принципом розуміється яке-небудь вихідне положення теорії, науки і т.п. або внутрішнє переконання людини, його погляд на речі. Під принципами криміналістичної науки треба розуміти ті основні умови, що визначають гносеологічну спрямованість криміналістичних наукових досліджень, розглядаючи при цьому останні як одну з різновидів єдиного процесу наукового пізнання. Таке розуміння криміналістики дозволяє зробити висновок про те, що в зазначеному змісті немає і не може бути ніяких специфічних принципів даної галузі знання, а є застосування загальних принципів науки до пізнання специфічного предмета криміналістики:

об'єктивність;

історизм;

системність науки.

Принцип об'єктивності означає, що криміналістична наука існує і розвивається на фундаменті матеріалістичної діалектики як загальної філософської методології, спирається на критерій практики при вирішенні наукових проблем, виходить з розуміння свого органічного зв'язку з матеріалістичною філософією. Реалізація принципу об'єктивності в криміналістиці з цього погляду означає філософську розробленість її проблем, застосування категорій і законів діалектики для дослідження різних сторін предмета даної науки.

Ні одну конкретну приватну науку неможливо відокремити від тієї чи іншої філософської концепції як способу підходу до вирішення задач цієї науки.

У природі не існує "чистої" науки, не зв'язаної зі світоглядом її представників, тому що філософський і конкретно-науковий підходи до вивчення предмета науки існують у єдності.

Вираженням принципу об'єктивності в криміналістиці служить непримиренність до помилок і недоліків у наукових дослідженнях, висока вимогливість до рекомендацій науки практиці. Реалізації цієї сторонни принципу об'єктивності сприяє дух творчої вільної дискусії, властивій криміналістиці відсутність у ній монополізму і диктаторського нав'язування своїх поглядів. [12. c.123.]

Принцип історизму відбиває діалектична вимога розглянути предмет пізнання з позицій його виникнення, розвитку, зникнення. Жодне явище не може бути вивчене і зрозуміло, якщо розглядати його окремо від усього навколишнього, поза зв'язком з іншими явищами, у відриві від його історії.

Принцип системності науки означає такий підхід до предмета пізнання, при якому криміналістика в цілому, окремі її розділи і напрямки, досліджувані не об'єкти і явища і т.п. розглядаються як елементи, тобто взаємозалежні і взаємообумовлені частини цілого.

Принцип системності науки відбиває дія такого загального закону її розвитку, як закон безперервності нагромадження наукового знання. Реалізація цього принципу забезпечує і поступальний розвиток науки, тому що дозволяє погоджувати наявні знання з новими й очікуваними.

Як і будь-яка наука, криміналістика має теоретичну і практичну (прикладну) функції. Вона зводиться до створення таких видів наукової продукції, розроблювальних з урахуванням потреб працівників органів дізнання, попереднього слідства, експертів-криміналістів, прокурорів і судових органів, що надходять на «озброєння» цих осіб і органів, і використовуються ними в ході здійснення своєї професійної діяльності в рамках кримінального процесу. У коло такої продукції входять засоби криміналістичної техніки, методи і методики її застосування, правила і прийоми підготовки і здійснення окремих слідчих дій і заходів, методики вирішення різного рівня загальних і ситуаційних задач на тих чи інших стадіях, етапах розшукової діяльності в кримінальному процесі. Що

стосується теоретичної функції криміналістики, те її реалізація виходить і подвійної задачі розвитку науки і створення міцного теоретичного фундамент для розробок прикладного характеру. У цих цілях створюються і безупинно удосконалюються поняттєво-термінологічний аппарат криміналістики, методи, підходи, концепції, процедури, програми і методичний інструментарій (анкети, запитальники і т.д.) одержання, використання вченими знання про об'єкт науки, його окремих елементах. У рамках цієї функції йде процес формування і розвитку загальної і приватних криміналістичних теорій і вчень (теорії криміналістичної ідентифікації, кібернетики, віктимології, моделювання, вчень про ознаки злочинів, про криміналістичну версію, про організацію розслідування і т.д.), розробляються, удосконалюються криміналістичні систематики, класифікації, типології, характеристики.

Варто також виокремити закони розвитку криміналістики, які мають спільний з поняттям принципи характер.

Наука розвивається на основі пізнання закономірностей природи і суспільства, які відображають стійкі аспекти явищ і подій. “Уся доступна нам природа утворює деяку систему, - зазначав Ф. Енгельс, - деяку сукупність взаємозв’язків тіл…”. Цей взаємозв’язок виявляється у вигляді різних відношень предметів, явищ, і їх сторін, наприклад, тривалість процесів що відбуваються, співвідношення цілого й частин тощо. [9. c.49.]

Зв’язок має об’єктивну закономірність, а її визначення у вигляді відношень - об’єктивні закони. Оскільки рівні відносин різні за спільністю, то закони науки діляться на загальні та спеціальні.