Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними”.

Тобто в Конституції порядок набрання чинності нормативно-правовими актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття спеціального закону, якого, на жаль, ще й досі немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності”.

Стаття 1 згаданого Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр”. Регламент Верховної Ради України визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету „Голос України”.

Необхідно розглянути порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами.

1. Нормативні акти Верховної Ради України набирають чинність згідно ч.5 ст.94 Конституції України, Указу Президента України №503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності”. Закони України набирають чинність:

а) з моменту ухвалення (Конституція України);

б) з моменту опублікування;

в) з моменту, який позначено у самому законі;

г) з часу, який вказано у постанові про введення в дію;

д) після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування по всій території України одночасно, якщо інше не передбачено самим законом або постановою про введення закону в дію.

е) закони (рішення) ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначено інший строк.

Але за всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування в офіційному друкованому виданні.

2. Нормативні акти Президента України набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

3. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта – з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

4. Нормативні акти міністерств і відомств набувають чинності у порядку, визначеному Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”. Згідно ст.1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативно-правовий акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України”.

5. Рішення органів місцевого самоврядування згідно п.9 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень в дію.

6. Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій згідно ст.41 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов’язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію.

Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта (зокрема, закону) є ще однією важливою його характеристикою в часі, що визначається як дія нормативно-правового акта стосовно фактів, що виникли вже після ним чинності (нових фактів), а також тих, що виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Перший внесок у вирішення питань про напрями дії нормативно-правових актів було зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

1. Негайна дія нормативно-правових актів. Нормативні акти в правовій державі діють лише „вперед” і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків лише у зв’язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою. Новий нормативний акт при цьому, за образним висловом С.Алексєєва, ніби розтинає існуючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але новий нормативний акт діє негайно, згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

2. Переживаючи дія старого акта – явище, протилежне за