так, як помиляється законодавець український!!! Відсутність у нашого законодавця теоретичного осмислення інституту планування законодавчої роботи призводить не лише до погіршення якості законів та подальших незручностей для юристів та й юридично неосвіченого населення, а й до складнощів у процесі реалізації законів та інших нормативно-правових актів. Корені всього цього – насамперед у пізнавальній діяльності суб’єкта законотворчого процесу. Необхідно розробити методику аналізу чинників, що впливають на законотворення, сприяючи їх точному визначенню, досягненню кореляції між ними, регулярно аналізувати правову ситуацію, яка змінюється у країні й регіонах, що надасть можливість простежити динаміку ставлення громадян до чинних законів. Законодавство має спиратися на міцну наукову базу, і тоді можна буде стверджувати про реальне здійснення гасла: закон повинен бути прийнятий не тоді, коли його можна прийняти, а тоді, коли його не можна не прийняти.
Потребує теоретичного осмислення інститут делегування законодавчих повноважень виконавчій владі, що не має призводити до внесення змін у чинні закони. Лише дотримання кожною гілкою влади своєї компетенції допоможе забезпечити ставлення до закону як до головного джерела права, зміцнити його верховенство у системі нормативно-правових актів. Законотворча діяльність підпорядкована лише одній меті – творити правовий закон.
Важливим завданням є розробка таких механізмів, які б упередили „вторгнення” Верховної Ради і Президента у сферу компетенції одне одного. Крім того, законотворчість є одним із шляхів подолання колізій, і її змістом є прийняття рішень органом правотворчості у разі вияву колізуючих норм. Двома важливими властивостями закону є регулювання законом найстійкіших та найважливіших суспільних відносин (тобто прийняття законів з найдрібніших питань підривало б їх авторитетність) і незворотна дія закону (забезпечує правопорядок та законність, перешкоджає довільному тлумаченню і застосуванню юридичних норм).
Важлива проблема – невизначеність законодавчого процесу при високих темпах формування законодавства. Її вирішенню мають допомогти закон про нормативно-правові акти (пропозиція його прийняти існує ще з 1985 року, але Верховна Рада досі не може цього зробити) та закон про закони і законодавчу діяльність в Україні (так званий „закон для законів” для усунення недоліків техніко-юридичного і змістовного характеру).
Реалізація цих та інших не менш важливих вимог сприятиме створенню оптимального за формою і змістом вітчизняного законодавства, а це вже буде крок до правової держави і громадянського суспільства. Саме тому від законотворчості значною мірою залежить, чи піде Україна шляхом демократії, побудови ринкової економіки, чи й далі триватиме стан невизначеності та коливань [17, с.3-7].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360с.
2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів, 1997.
3. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974.
4. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. - №3. – с. 56-65.
5. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. – 1997. – 13-17 листопада (№46). – с.29-32.
6. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. – Х.: Право, 2002. – 432с.
7. Заєць А. Принцип верховенства права. – с.4.
8. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч.2.: Текст лекций. – Ярославль, 1996. – 100с.
9. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) – М., 1995. – 312с.
10. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.
11. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – с.7-9.
12. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. – 2002. – №4. – с.3-6.
13. Нечитайленко А. А. Основы теории права, - Х., 1998.
14. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. – К.: Аконт,1998.
15. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1910. – Т.II.
16. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. – 2003. – №1. – с.91-94.
17. Пронюк Н. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – с.3-7.
18. Рабинович П.М. Сферы и пределы правового регулирования // ХХVII Съезд КПСС и развитие теории государства и права. – Свердловск, 1987.
19. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, - Х., 2001.
20. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько). – М. – Юристъ, 2000. – 776с. С.375 .
21. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. –592с.
22. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. – К., Атіка, 2003. – 288с.
23. Хропанюк В. Н. Теория государства и права, 1996.
24. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії)//Право України. – 1999. – №6. – С.5.