Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів (хоча тут не можу заперечити і думку кандидата юридичних наук Головченка В., який цілком обґрунтовано вважає, що між правовим актом та нормативно-правовим актом немає ніякої різниці – ці поняття ідентичні – , адже правовий акт не може бути ненормативним і навпаки [5, с.32]).

Правових актів досить багато, і їх потрібно розрізняти. Термін „правовий акт” в правознавстві має три значення: 1) правило правомірної дії – юридичний факт; 2) результат правомірних дій як елемент правової системи – юридична норма, індивідуальний припис, акт автономного регулювання; 3) юридичний документ.

Правовий акт – акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, що у встановлених законом випадках оформляється у письмовій формі (акт-документ) та регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов’язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення [19, с.311].

Всі правові акти мають загальні риси:

1. Виражаються у формі акта-документа, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, та акта-дії, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення юридичних норм, їх застосування).

2. Мають вольовий характер: в них виражається інтерес і воля держави, народу, суспільства, окремих державних органів, посадових осіб (у зв’язку з цим мають юридичну силу).

3. Мають офіційний характер, обов’язковий для застосування: в них закріплюються елементи правової системи – юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб.

4. Складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм; ліквідація або витіснення якої-небудь групи веде до порушення механізму правового регулювання суспільних відносин.

5. Через них населення отримує інформацію про зміст права – правові знання, про суб’єктивні права і обов’язки; ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну та інші функції права, вони існують у вигляді фрагментів фізичного (матеріального) світу і сприймаються людьми як образ права, почуття права і законності [10, с.38-39].

В найзагальнішому вигляді всі правові акти можна поділити на дві великі групи: 1) нормативні акти; 2) індивідуальні акти. Разом з тим в практичному житті зустрічається чотири різновидності таких актів:

1. Нормативні юридичні акти – акти правотворчості компетентних органів держави або населення в результаті різних референдумів (основа системи права і системи законодавства).

2. Інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального характеру – акти офіційного тлумачення правових норм, які мають загальнообов’язковий характер або обов’язкові тільки для конкретної справи, якщо це казуальне тлумачення (доповнюють першу групу правових актів).

3. Індивідуальні акти застосування правових норм – мають владний характер, обов’язкові лише для учасників конкретної справи і мають одноразовий характер (рішення суду, Укази Президента про нагородження).

4. Акти реалізації прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин – виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії і направлені на реалізацію права (договори, заповіт) [5, с.31].

Всі ці акти відрізняються один від одного юридичною силою, дією в часі, в просторі і по колу осіб.

Правові акти є ланкою „правового ланцюга” у правовій системі – правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правоцілеположення, правотворчість, правова норма, юридичні дії і стан. Періодично поновлюючи цей „правовий ланцюг”, правові акти виступають як один із його можливих імпульсів, виконуючи роль його цілі та засобу [11, с.9].

Нормативно-правові акти основна і майже єдина форма реалізації права в Україні. Нормативно-правовий акт одночасно виступає як спосіб існування і вираження норм права. Серед його ознак слід виділити:

а) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (законодавчими органами) або народом (через референдум);

б) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

в) приймається з дотриманням певної процедури;

г) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

§ вид документа (закон, указ, постанова);

§ найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

§ заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

§ дата ухвалення акта;

§ номер акта;

§ дані про посадову особу, яка підписала акт;

д) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка („Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур’єр”, „Офіційний вісник України”).

Перевагами нормативно-правового акту є:

1. Він дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов’язків; якість нормативно-правового акту в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки у суспільстві, від рівня суспільної свідомості;

2. Дає змогу досить широко довести до населення зміст норм права;

3. Дає змогу оперативно реагувати на зміни і потреби суспільної практики;

4. Його наявність дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування [10, с.39-41].

Разом з тим нормативно-правові акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то нормативно-правові акти вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах дуже складно, бо це вимагає багато часу.

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула – вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, в якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення (зараз в законодавстві зустрічаються рідко).

2.