Підзаконним нормативно-правовим актам поряд з підпорядкованістю закону характерна ще одна особливість форми (джерела) права – сувора ієрархія. У підзаконних актів ця ієрархія особливо складна, вона означає таку супідрядність, за якою нижчі за рангом акти випливають з вищих, не можуть ні суперечити їм, ні змінювати чи скасовувати їх. Підзаконний нормативно-правовий акт займає, як правило, у цій ієрархії таке місце, яке посідає у системі суб’єктів правотворчості суб’єкт, що видав даний акт.

В юридичній літературі існує багато класифікацій підзаконних нормативно-правових актів, що, на мою думку, не є позитивним, бо пов’язано з відсутністю їх загальнодержавної класифікації та виникненням колізій у законодавстві. Тому я є прихильником єдиної класифікації нормативно-правових актів.

У даному відношенні цікавою є класифікація Скакун О.Ф., яка виділяє:

1. Підзаконні нормативно-правові акти центральних органів держави – тут виділяються дві групи: а) акти, що містять первинні норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (укази та розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України нормативного характеру та постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України); б) акти, що містять первинні норми, які розвивають та конкретизують первинні норми (відомчі акти – акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.).

2. Підзаконні нормативні акти органу місцевого самоврядування – постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.

3. Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади – акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження місцевих виконавчих органів влади.

4. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації.

5. Підзаконний нормативний акт комерційної організації [19, с.334-343].

Але більш доцільною, на мою думку, є наступна класифікація за компетенцією правотворчого органу та сферою дії акта:

1. Загальні підзаконні акти – акти, що видають державні органи загальної компетенції та відповідні колективні суб’єкти безпосередньої демократії (народ України, згідно зі ст.ст. 3, 31 Закону „Про Всеукраїнський та місцеві референдуми”) і поширюється на всіх осіб у межах держави. Це зокрема:

а) Укази і розпорядження Президента України – видані в межах його компетенції та обов’язкові для виконання на території України (ст.106 Конституції України). Чинність набирають через 10 днів після дня їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено у самому документі, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

б) Постанови Верховної Ради України нормативного характеру – постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону. Набувають чинність так само, як і акти Президента України.

в) Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції – самостійні загальні акти управління, що поширюються на всю територію країни і відповідно до закону можуть поширюватись на все населення (ст.117 Конституції України). Якщо вони не визначають прав і обов’язків громадян, то набувають чинності з моменту прийняття, якщо більш пізній термін не передбачений у самих актах; якщо визначають права і обов’язки громадян, то набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

г) Накази міністерств та відомств, що мають загальнодержавне значення.

2. Місцеві підзаконні акти – компетенція територіальних об’єктів правотворчості. Вони поширюються на осіб, що мешкають та перебувають на цій території. Ці акти стосуються місцевих питань життя в межах адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, селища, села). Сюди належать:

а) Постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим – є загальними в межах даної території для всього населення.

б) Акти місцевих виконавчих органів влади – є обмежено-загальними; чинності набувають через 10 днів після державної реєстрації, але не раніше дня їх офіційного обнародування.

в) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим .

г) Рішення органів місцевого самоврядування – стосуються питань, що віднесені до відання відповідних Рад; чинності набувають з дня офіційного обнародування, якщо пізніший строк не введений відповідною Радою.

д) Нормативні накази керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів.

е) Рішення, ухвалені місцевим референдумом – мають вищу юридичну силу щодо інших місцевих підзаконних актів.

ж) Рішення, ухвалені голосуванням на загальних зборах громадян (п.2 ст.69 Закону „Про місцеве самоврядування”).

Всередині самої підсистеми місцевих нормативних актів також діє принцип ієрархії. Нормативний акт вищої місцевої ради (обласної, районної) обов’язковий для нижчої місцевої ради.

3. Відомчі нормативні акти – підзаконні нормативні акти, що їх приймають суб’єкти галузевої компетенції. Їх дія поширюється на всі організації та на осіб, що входять до цього відомства, або на їх окрему ланку. Вони унормовують питання внутрішнього значення певного відомства – міністерства, державного комітету тощо, тобто спрямовані на урегулювання внутрішніх питань відомств. Відомчі акти складають певну систему, розрізняються за своєю юридичною силою. Найбільшу юридичну силу мають акти центральних органів (накази, інструкції міністрів, міністерств, комітетів, фондів). Відомчі нормативні акти видають також центральні органи юстиції, нагляду, контролю, що уповноважені на видання таких актів, що регламентують їх внутрішню діяльність. Серед цієї групи варто виокремити акти-рішення уповноважених об’єктів прямого народовладдя (акт, прийнятий на з’їзді чи загальних зборах учителів міста, працівників охорони здоров’я району тощо).

4. Локальні підзаконні акти – норми, предметом яких є внутрішні відносини в межах якого-небудь підприємства, установи, організації (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку). Такі акти мають багато рис, схожих з відомчими актами, одначе їхній зміст юридична сила більш обмежені.