Необхідною є класифікація підзаконних нормативних актів ще й за такими критеріями:

а) За часом дії – постійні і тимчасові.

б) За характером правотворчої компетенції – прийняті в порядку реалізації власних повноважень (нормативні акти глави держави) та прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (нормативні акти органів місцевого самоврядування).

в) За порядком прийняття – видані особисто (керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) та прийняті колегіально (Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії) [6, с.305].

2.5. Співвідношення закону та підзаконного нормативного акту: формула підзаконності.

В юридичній літературі є кілька формулювань, що відображають взаємозв’язок закону та підзаконного нормативно-правового акту (тобто підзаконність актів): „прийнятий на виконання закону”, „прийнятий у межах повноважень, що надані законодавством”, „прийнятий на підставі закону”. Але єдиною формулою під законності є „на підставі та на виконання закону”. Поділяти дану формулу на дві самостійні частини, як це часто трапляється, недоцільно, бо саме сукупність її елементів дає нам повне уявлення про підзаконність актів, їх мету та співвідношення з законом.

Формула „на підставі та на виконання закону” випливає з таких ознак закону, як його вища юридична сила та первинність. Вища юридична сила проявляється, по-перше, у незаперечності закону – ніякий інший орган, окрім Верховної Ради України чи народу України шляхом загальнодержавного референдуму, скасувати закон не може. По-друге, вища юридична сила закону виявляється в обов’язковій відповідності інших нормативних актів законові. Первинність закону проявляється в тому, що він служить базисом для нормотворчої й для державних органів, і для суб’єктів безпосереднього народовладдя. Тому „на підставі закону” означає „на базі та у суворій відповідності з ним”. Ця формула відображає одну загальну рису змісту підзаконних актів – вони базуються на законі, а також одну загальну особливість їхньої юридичної сили – вони законові не суперечать. Підзаконні акти, крім відповідності законам мають відповідати й іншим актам, що мають вищу юридичну силу. В іншому разі саме поняття під законності втрачає свій сенс.

Друга частина --– „на виконання закону” – зумовлена тим, що в законі загальним правилом унормовуються найбільш значущі, типові й усталені відносини, підзаконні ж акти детальніше регулюють конкретні відносини, що частіше змінюються. Підзаконні акти дають змогу охопити велике коло деталей, особливостей, які не можуть бути враховані у межах закону. Отже, якщо норма права сформульована неказуїстично, то це таке загальне правило, яке обов’язково конкретизується в інших, підпорядкованих цій нормі, правилах. Для застосуванні в житті така норма потребує конкретизації більш детальними правилами. Деталізація і конкретизація норм закону може виражатися як шляхом встановлення окремих норм, так і прийняттям нових нормативних актів та ухваленням системи таких актів.

Але, на жаль, підзаконна нормотворчість нерідко дає приклади суперечливої „конкретизації” конституційних та інших законодавчих положень. У підзаконних актах часом трапляються прямі порушення положень закону, його „обминають”. Така „конкретизація” не тільки не гарантує реалізацію правових норм, а й навпаки – у багатьох випадках перекручує їх соціально-юридичний зміст, призводить до падіння престижу права і законності, завдає шкоди правовому вихованню людей. Оскільки подібні випадки трапляються досить часто, а шкода чи збитки від них зростають, дуже важливо з’ясувати причини таких порушень законів, деформації правосвідомості їх авторів, вивчити механізми забезпечення законності підзаконних актів, ефективності конституційного контролю.

Розглядаючи формулу „на виконання закону”, ми повертаємося до того, що підзаконні нормативно-правові акти є невід’ємною частиною системи джерел права України, несуть в собі її риси і особливості. Схематично це можна зобразити наступним чином. Центр системи – Конституція. Від цього центру радіально розташовані акти, що розвивають її положення. Як правило, в таких актах відображена конституційна норма, а потім її розвивають і конкретизують. Більшість актів на цьому першому рівні мають форму законів. За цими актами, що розвивають положення конституції, тими ж радіальними векторами, але далі від центру, розташовуються акти , що можна назвати актами конкретизації та деталізації. У них містяться норми, що випливають із актів, котрі розвивали її положення. Вони конкретизують і деталізують положення законів. На цьому другому рівні більшість актів є підзаконними.

Звичайно, подібні схеми багато в чому умовні. Не завжди й не в усіх галузях права, й не в усіх групах суспільних відносин навіть у рамках однієї, окремо взятої галузі дотримується такий ланцюжок нормативних актів. Але якщо розкласти їх по-порядку, відповідно до ступеня деталізації конституційних положень, ми дістанемо найчіткіше уявлення про місце підзаконних нормативних актів у системі джерел права України, наочну демонстрацію формули „на виконання закону”.

Тобто формула „на виконання закону” означає: „у розвиток положень закону”, „з метою організації виконання закону”. Кваліфікувати її лише як прийняття підзаконних актів на підставі прямого припису закону було б не зовсім точно. Прийняття вказаних нормативних актів може бути безпосередньо передбачене законом; у законі може бути побічна вказівка на необхідність прийняття підзаконного нормативного акта уповноваженим суб’єктом чи суб’єктами.

Що ж до формули „прийнятий у межах повноважень, що надані йому законодавством”, то її, як видається, охоплює загальна формула „на підставі та на виконання закону”. Законом здебільшого передбачено не лише форму втілення правових приписів різних суб’єктів підзаконної правотворчості, а й компетенцію, тобто повноваження цих суб’єктів, що ведуть нормотворчу діяльність лише на підставі закону і лише на виконання вказаних законом положень. Прийняття суб’єктами правотворчості нормативних актів з