Курсова робота
Адміністративне судочинство в Україні
Зміст
Вступ. 3
Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення. 5
Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства. 14
2.1. Підвідомчість та підсудність адміністративних справ, строки в адміністративному процесі 14
2.2. Склад суду, учасники адміністративного процесу, організація судового засідання 22
2.3. Докази в адміністративному процесі 37
2.4. Судові рішення в адміністративному процесі 40
Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: 47
співвідношення інститутів. 47
Висновки. 51
Перелік використаних джерел. 54
Вступ
На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує головні принципи будь-якої правової держави.
Сьогодні проблеми становлення і розвитку адміністративно-процесуального права, адміністративного процесу, адміністративного судочинства як складової адміністративного процесу є предметом активних дискусій, особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення адміністративних судів. У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.
Питанням адміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені як Н.Саліщева, В.Сорокін, Б.Лазарєв, Ю.Козлов, Ю.Старилов. Нові тенденції відображені у працях В.Авер'янова, А.Селіванова, В.Стефанюка, Ю.Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, Перепелюк В.Г., Тищенко М.М. та ін.
Метою роботиє ґрунтовне дослідження та детальний аналіз перелічених нижче тез-завдань. Отже, завданнями даної кваліфікаційної роботи є:
1) дати загальну характеристику інституту адміністративного судочинства, в тому числі історію його становлення;
2) детально розглянути порядок та умови організації адміністративного судочинства;
3) визначити співвідношення понять адміністративної юстиції та адміністративної юрисдикції, підвідомчість, підсудність, розглянути питання строків в адміністративному судочинстві;
4) дати характеристику складу суду та учасників судочинства;
5) описати організацію судового засідання в адміністративній справі;
6) охарактеризувати поняття і види доказів в адміністративній справі, а також види і розподіл судових витрат.
Об’єктом роботи виступає теоретично-правовий аспект адміністративного судочинства, предметом — адміністративно-правові відносини, які виникають у зв’язку із провадженням адміністративних справ.
При написанні цієї кваліфікаційної роботи ми використовували такі методи дослідження як аналіз літератури, що висвітлює дану тему, метод синтезу (на основі вивченої літератури ми зробили висновки щодо особливостей організації адміністративного судочинства, а також порівняльний аналіз (наприклад, порівнюючи різні підходи до питань адміністративного судочинства), та провели узагальнення та систематизацію існуючих даних щодо даної теми.
Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення
Переломним етапом у становленні адміністративного судочинства в Україні стало прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС) [2]. Згідно ст. 5 КАС, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Ст. 55 Конституції України проголошує право особи на судовий захист прав і свобод, в тому числі право на оскарження до суду незаконних дій і рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб; право на розгляд своєї справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких дана справа віднесена за законом; право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції), в тому числі право користуватись послугами адвоката з моменту затримання, арешту або пред'явлення обвинувачення. До цієї групи гарантій також належать право на оскарження в суді незаконного арешту, право не свідчити проти себе і своїх близьких (ст. 63 Конституції України), право вважатися невинуватим, поки протилежне не буде доведено і встановлено вироком суду, що вступив в законну силу (так звана презумпція невинуватості, вказана у ст. 62 Конституції України), право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб, право звертатись в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року, ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.
Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов’язанням України, які