судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.
Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні.
Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту [12, c.75] .
Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця, які звернулися із заявою про роз’яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі.
Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція:
співвідношення інститутів
Насамперед необхідно розмежувати такі інститути адміністративного права, як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція.
Слід зазначити, що раніше юрисдикція частіше за все ототожнювалася із судочинством, правосуддям; з підвідомчістю, підсудністю вирішення справ [20, с. 72].
Якщо згадати, що під юстицією завжди розуміли правосуддя (інше значення — справедливість) [10, с. 194], то стає очевидною певна спорідненість термінів «юстиція» і «юрисдикція». Проте, на відміну від терміна «юстиція», термін «юрисдикція» модернізувався і сьогодні охоплює всю сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Необхідно відмітити, що крім суду, є велика кількість органів, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Для з'ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» і «адміністративна юстиція» видається за необхідне чітко визначити, що всі органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але тільки суд, що здійснює правосуддя по адміністративних справах, є органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної юрисдикції більш широке, ніж поняття адміністративної юстиції. Останнє являє собою вищу, найбільш розвинену форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.
Відносно ж практичного відношення першого інституту до другого, то вкажемо, що ще в 1970 р. радянські вчені звернули увагу на те, що, розглядаючи діяльність судів по забезпеченню законності в сфері адміністративної юрисдикції, ми маємо справу зі своєрідним проявом адміністративної юстиції[20, с. 75].
Для теоретичного порівняння адміністративної юстиції і адміністративної юрисдикції з'ясуємо, які типи адміністративно-правових відносин регулюються цими інститутами.
Головною відмінністю правовідносин, що регулюються інститутами, які порівнюються, є правове становище в них суб'єктів — органів державного управління і громадян [17, c. 15]. У випадку адміністративної юрисдикції орган управління є активним суб'єктом (суб'єктом адміністративної юрисдикції), від волі якого у більшості випадків залежить існування подібних правових відносин. Правові відносини у сфері адміністративної юстиції виникають за ініціативою громадянина, якщо він вважає, що його право порушується саме органом управління чи посадовою особою. Отже, метою адміністративної юрисдикції є притягнення до адміністративної відповідальності правопорушника, а метою адміністративної юстиції — розгляд спорів за заявою громадянина між органом публічної влади і цим громадянином.
При порівнянні адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції як суміжних видів діяльності, спрямованих на вирішення адміністративно-правових справ, у юридичній літературі слушно вказується на те, що перший вид діяльності не є аналогією або складовою частиною другого [20, с. 74], як і навпаки. На нашу думку, вказувати взагалі на однопорядковість цих явищ або просто не бачити між ними різниш є великою помилкою з точки зору врахування принципу розподілу державної влади.
Поняття «адміністративної юрисдикції» пов'язується з певного роду або виду виконавчо-розпорядчої діяльності держави, в процесі якої дійсно розв'язується (вирішується) спір про право, і, хоча ці дії не обов'язково пов'язані з покаранням, все ж «наявність системи органів каральної адміністративної юрисдикції є іншою стороною цього виду діяльності» [13, c. 47].
Адміністративна юстиція — це насамперед форма правосуддя, за допомогою якої «розглядаються і вирішуються питання і спори управління»[20, с. 73]. Звідси ми бачимо, що за наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності аж ніяк не можуть бути зведені до чогось єдиного.
Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів.
Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднання в ній рис виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави і особи, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність та ін.
Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення, а також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян.
Адміністративна юстиція— це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), —з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. Тобто адміністративна юстиція представлена адміністративними судами.
Висновки
Отже, розглянувши історичний аспект становлення інституту адміністративного судочинства, його засади, а також окремі положення організації даного судочинства, можемо тезово вивести такі висновки:
ь протягом історично тривалого процесу розвитку адміністративне судочинство перетерпіло немало змін, в тому числі і концептуальних. Сьогодні воно