Поділяє дану думку і Тертишнік В.М. Він зазначає, що слід розмежовувати джерела та носії доказів. Під джерелом розуміється те, що дає початок будь-чому. Під носієм – те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, збереження, переносу. [10,с.285]

Що ж слід розуміти під матеріальними джерелами доказів? З цього приводу можна зазначити, що інформація, первісним джерелом якої виступає подія злочину, поширюється на ті носії, з якими ця подія зіткнулася (особи, предмети), звідки, у свою чергу, вона може поширюватися і на інші носії. Зазначені носії, з яких може здобуватися інформація під час провадження в кримінальних справах, можна назвати матеріальними джерелами доказової інформації. У свою чергу, джерела доказів, які створюються під час провадження в кримінальній справі з додержанням процесуальної форми, слід називати процесуальними, щоб підкреслити відмінність останніх від матеріальних джерел доказової інформації. [20,с.78]

Тертишнік В.М. не погоджується з думкою про те, що ч. 2 ст. 5 КПК України дає перелік джерел доказів. Він стоїть на тому, що це – види доказів. Таку позицію він обґрунтовує тим, що помилкове іменування їх джерелами доказів неминуче призводить до тавтології як-то, наприклад, „докази встановлюються речовими доказами ” або „джерелами доказів є речові докази ”, що утворює нонсенс - „джерелами доказів є докази ”. [10,с.292-293]

Ми вважаємо, що дане зауваження не є доцільним, оскільки працювати потрібно над сутністю певного положення, а не над його формою. Немає значення, як ми назвемо речові докази, має значення лише те, що слід розуміти під цим поняттям. А розуміти слід предмет, який містить дані про подію злочину, про осіб, причетних до злочину, тощо. Тому такий предмет слід вважати джерелом доказів.

Процесуальні джерела доказів – це форма збереження фактичних даних. Охарактеризуємо докладніше джерела доказів, визначені у ч.2 ст. 65 КПК України.

Показання свідків

Показання свідків – це усне повідомлення особи про обставини, які мають значення для кримінальної справи, про які їй стало відомо під час безпосереднього спостерігання злочину, із слів інших осіб або документів і які надані слідчому або суду у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку. [11,с.118]

Ознаками такого різновиду доказів, як показання свідків, є наступні:

· показання свідків – це завжди усна мова;

· показання свідків – це усна мова осіб, які не несуть кримінальної відповідальності за подію, що являється предметом дослідження по справі;

· показання свідків можуть бути дані лише при допиті чи очній ставці. [9,с.229]

Показання свідків є найбільш поширеним джерелом доказів. Відповідно до ч.1 ст.68 КПК України свідком у справі може бути будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.

Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.

Для свідка дача правдивих показань щодо відомих йому обставин справи є обов'язком, а не правом. За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Хоч свідок - це, як правило, особа, незаінтересована в результатах справи, однак показання свідків мають бути належним чином перевірені та оцінені. При цьому слід враховувати обставини, які можуть вплинути на достовірність таких показань. Зокрема, слід враховувати умови формування показань, особливості особистості свідка, його відношення до справи та до учасників процесу.

Слід пам'ятати, що і добросовісні свідки можуть помилятися. На виникнення таких помилок можуть впливати як об'єктивні (погане освітлення, несприятливі погодні умови, давність сприйняття події злочину), так і суб'єктивні фактори(поганий слух чи зір). Не можна не визнавати той факт, що свідок може бути заінтересованим в результатах справи, по якій він дає показання, в силу бажання приховати свій власний злочин, в силу почуття помсти до обвинуваченого тощо.

Згідно з ч.3 ст. 68 КПК України не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо ж показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Кримінально-процесуальний кодекс України не встановлює вікових рамок для осіб, які можуть бути свідками. Тому слід вважати, що і неповнолітні особи можуть бути допитані в якості свідків. Проте при допиті неповнолітнього слід пам'ятати, що діти завжди схильні до фантазій та легко починають вірити в те, чого не було під впливом інших осіб (наприклад, батьків дитини). Тому, оцінюючи показання малолітніх свідків, треба враховувати ці елементи, інакше неможливо правильно оцінити такі дані. Крім того, неповнолітній свідок не несе кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих покарань. Це також слід враховувати при оцінці показань неповнолітнього свідка.

Ст.168 КПК України визначає правила допиту неповнолітнього свідка. Вказана стаття, зокрема, визначає, що допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого – віком до 16 років проводиться за участі педагога, а при необхідності – лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) адвокати та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної