2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4) свідок, який відповідно до закону дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який дає показання під псевдонімом.

Крім того законом визначено коло осіб, які можуть відмовитися давати показання як свідки і при цьому вони не нестимуть кримінальної відповідальності. До таких осіб відносяться члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Правом дипломатичної недоторканності користуються на території України дипломатичні представники, а також працівники дипломатичних представництв. Дані особи можуть відмовитися давати показання.

Таким чином, можна виділити кілька особливостей, притаманних такому джерелу доказів, як показання свідків. Це, по-перше, те, що показання свідків даються лише в усній формі, хоча закріплюються вони в протоколах слідчих та судових дій. По-друге, закон не обмежує коло осіб, які можуть бути свідками в справі., зазначаючи в ст.68 КПК України, що як свідок може бути викликана будь-яка особа. Разом з тим в КПК України чітко визначений перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Немає в кримінально-процесуальному законі і вікових обмежень щодо осіб, які можуть бути свідками. Проте певні особливості має допит неповнолітнього свідка. І, нарешті, показання свідка – це обов'язок, а не право особи, за невиконання якого передбачена кримінальна відповідальність.

Показання потерпілого

Показання потерпілого – усне повідомлення особи, яке зроблене під час допиту та зафіксоване у встановленому законом порядку, про обставини злочину, яким їй заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. [11,с.120]

На відміну від свідка, для потерпілого давати показання – це лише право, але не обов'язок. Проте, якщо він вже погодився давати показання, то має говорити лише правду, в противному ж випадку він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 384 КК України, про що повідомляється перед допитом.

Потерпілий може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме. Якщо ж показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами справи. Специфікою оцінки показань потерпілого являється врахування слідчим емоційного навантаження, яка завжди наявна в показаннях потерпілого. Потерпілий іноді заінтересований в перебільшенні розміру завданої йому шкоди і результатах кримінальної справи. Окрім того, слід враховувати, що з моменту закінчення досудового слідства потерпілому, на відміну від свідка, стають відомі всі матеріали справи.

Отже, слід мати на увазі, що потерпілий – це завжди постраждала особа, тому його показання можуть бути далекими від об'єктивних. При використанні таких даних як доказів у справі слід ретельно їх перевірити і спів ставити з іншими доказами.

Показання підозрюваного

Показання підозрюваного – це усне повідомлення особи, яка в установленому законом порядку була затримана органом дізнання або слідчим, а також особи, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Для підозрюваного давати показання – це право, а не обов'язок. При чому за дачу неправдивих показань підозрюваний ніякої відповідальності не несе.

Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому по справі обставин.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Різновидами показань підозрюваного є обмова, само обмова та алібі.

Самообмова – це показання підозрюваного, в яких він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчиняв, у більш тяжкому злочині, ніж учинив насправді, або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тим, якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий для підозрюваного збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покарним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, якщо він розшукується за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, кругова порука, „солідарність ” злочинців, бажання неповнолітнього злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо. [6,с.128]

Обмова – це такі показання підозрюваного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку.[6,с.128-129]

Алібі